Формула миру з Росією – це знищення путінського режиму

Нещодавно російський диктатор Путін знову повторив, що Росія хоче «мирних переговорів» з Україною. Звісно, йдеться  про «мир» на умовах Москви, тобто капітуляцію Української держави. Однак, війна Росії в Україні наочно доводить, що ще далеко не всі політики, котрі приймають рішення в Сполучених Штатах і Європі, усвідомили те, наскільки багато поставлено на кін. І коли для пересічного виборця в американській глибинці трагедією може стати, що його стейк тепер не півтора кілограма, а лише кілограм, то для західного політичного істеблішменту мусить бути зрозуміло, що перемога України у війні з Російською Федерацією врятує світ від реваншу терористичних імперських сил.

А нині, якщо на Заході хочуть миру, то прямо зараз необхідно відбити атаку Москви на західну цивілізацію. Формула майбутнього миру є дуже простою – мир це знищення путінського режиму, який десятиліттями тероризує міжнародну спільноту. Іншого шляху просто не існує.

Прихильники Кремля, які часто видають себе за радикальних пацифістів, стверджують, що збільшення постачання зброї в Україну не може привести до миру. Але при цьому не говорять про те, якою б була альтернатива – нові величезні мільйонні потоки біженців, перманентна партизанська війна, неймовірне  насильство московців на окупованих частинах України, напади на країни, які колись були радянськими республіками та заохочення інших тоталітарних держав до розв’язання війн зі своїми сусідами.

До широкого західного загалу нарешті має дійти, що вони спостерігають не якусь далеку від них війну, а лобову атаку Росії на сам Захід, що триває вже майже 10 років. І тільки тоді, коли ця величезна небезпека, що насувається, нарешті буде визнана численними колами населення, можна буде очікувати, що уряди провідних європейських країн вживуть відповідних заходів.

Тому важливо, щоб Європа і Сполучені Штати повністю підтримали Україну в її захисті від Росії. Йдеться не лише про захист України, а й про захист європейського порядку безпеки та глобальної стабільності. Адже російсько-українська війна є ареною на якій забезпечуються політичні та військові плани глобального Заходу і руйнуються наміри тих антидемократичних світових сил, які користуючись західними технологіями, хочуть насильницьким шляхом позбутися його провідної ролі у світовій цивілізації. Саме в Україні тепер вирішується, яким буде світоустрій на багато наступних десятиліть, а то  й століть.

Коли б напад на Україну завершився так, як планував Путін, то він негайно здійснив наступний крок. Його проголошеною метою є гегемонія над Європою. Досвід останніх двох десятиліть показує, що він готовий переходити одну межу за іншою, якщо його не зупинити. Тому так важливо продовжувати підтримувати Україну аж до нашої перемоги.

Не можна дати втягнути Росії світ в прірву хаосу та анархії, де діє «право сильнішого». А зараз Путін вже робить ставку на тотальну війну. На це націлена його ідеологія, пропаганда, економіка і військова сфера. Для путінської системи влади – це питання виживання. Як і в усіх тоталітарних системах, керувати можуть лише ті, хто постійно тримає своє населення в стані конфронтації з іншими державами. Неоімперіалістична Росія входить в період піку нагнітання своєї агресії, тому не можна виключати, що не досягнувши бажаного для себе результату в Україні, Москва розпочне паралельно війну з Фінляндією, чи країнами Балтії.

І в той час, коли Україна на фронтах війни захищає не лише свою слободу, а й свободу європейців і всіх цивілізованих держав, в ЄС Угорщина продовжує заперечувати право українців приєднатися до об’єднаної Європи та стати офіційно її повноправною частиною. Угорський прем’єр Віктор Орбан роками веде антиукраїнську та антиєвропейську діяльність, прикриваючись правом вето для держав Євросоюзу.

Путін і його найближче оточення, за будь-яку ціну, хочуть реваншу за програш Радянського Союзу в холодній війні. Тут поза увагою залишається важливий аспект, котрий має значний вплив на долю світу. Виглядає на те, що майбутнє людства залежить від жменьки пристарілих людей, чия очікувана тривалість життя обмежена. Але які відчувають за собою право – військовою силою нав’язувати свої божевільні марення щодо нового світового порядку решті світової спільноти.

Необхідно в Україні показати путінській системі та тим особами, які її очолюють, межі за які їм ніколи не буде дозволено переходити. Параноїдальний і корумпований кремлівський режим, що підпорядкував собі суспільство у якому відсутні навіть зародки свободи і співпереживання, силовим тиском намагається нагнути під себе весь світ.

Щоб перемогти Москву колективному Заходу потрібно швидше повністю мілітаризувати Україну та себе. Але Америка та Європа продовжують штучно сповільнювати підтримку і зволікати з наданням всіх доступних засобів мілітарної допомоги українській армії, необхідних їй для відбиття російської навали. 

Давно стало зрозуміло, що Росія постійно використовує будь-які зволікання у наданні українцям потрібної зброї і боєприпасів для розширення своїх можливостей стримувати ЗСУ та спроб підвищення боєздатності московської  терористичної армії. Очевидно, що сьогодні Україна була б набагато далі у своїй відчайдушній боротьбі за збереження незалежності, якби військова підтримка не була такою нерішучою.

Мусить бути докорінно змінена сама парадигма допомоги Україні Заходом. Потрібно не просто підтримувати Україну тим, що вони готові передати ЗСУ зі своїх збройних арсеналів, часто надаючи поміч Україні за залишковим принципом. Необхідно надавати значно більше, і модерніші зразки зброї, щоб Українська держава змогла якнайшвидше відновити свою територіальну цілісність.

Ті хто думають, що можливо умиротворити Путіна віддавши йому на поталу Україну, дуже помиляються. Це лише б підштовхнуло російського диктатора до нових агресивних війн і європейських завоювань. Мапа Європи накреслена в Москві, кардинальним чином відрізняється від тієї, як вона бачиться з Брюсселя, Лондона, Парижу чи Берліну. Путінська імперська географія передбачає, що кордони Росії ніде не закінчуються. 

Проте не випадково Путін розпочав свою кампанію з України, а не з держав Балтії, хоча країни Балтії становили значно менший військовий ризик. Поки що Російська Федерація ухиляється від прямої конфронтації з НАТО. Однак будь-які поступки диктатору стосовно України –   перекреслять ці ухиляння Кремля. Що неодмінно потрібно всім враховувати.

Страх ядерної ескалації, очевидно, глибоко вкорінений серед тих західних політиків, які приймають рішення. Іноді, здається, що вони хочуть, аби воєнний конфлікт продовжував тліти, щоб Росія використала свої ресурси і була не в змозі робити подальші агресивні кроки протягом тривалого часу. Але цей  план не може влаштовувати Україну. Оскільки це, крім всього іншого, стримуватиме євроатлантичну інтеграцію нашої держави.

Україна в НАТО і Євросоюзі – це збільшення присутності Північноатлантичного альянсу в акваторії Чорного моря. Що на думку американських військових експертів, буде здатне гарантувати критичну геостратегічну важливість Чорноморського регіону, як одну з основних складових трансатлантичного альянсу. А також може стати дуже важливим об’єднавчим ланцюгом між Європою, Близьким Сходом та Центральною Азією, і ключовим вузлом  транзитної інфраструктури  й енергоресурсів.

За такого підходу, Україна здатна перетворитися на  ключовий компонент у переформатуванні енергетичної карти в цьому надзвичайно стратегічно важливому величезному регіоні. І трансформуватися в одну з точок опори сучасної Європи. 

Західні держави, НАТО та ЄС несуть відповідальність за успішну підтримку України, а також запобігання власній поразці. Захоплення України злочинним російським режимом, у якого зневага до людства є основоположним каменем підмурівка ідеології держави, взагалі не мусить розглядатися, як можливий варіант.

Росію неможливо умиротворити дипломатичним шляхом, ні переконати, ні схилити до покаяння. Аргументи, які можна залучити щодо нормальних, цивілізованих держав, тут не діють. Москва розуміє лише силу.

І тільки тоді, коли Російська Федерація буде переможена, а її війська вигнані з усіх українських територій, можна буде сідати з кремлівцями за стіл переговорів і вирішувати, які компенсації та відшкодування має отримати Україна за всі ті страшні злочини, що росіяни накоїли  на наших землях.