Пропаганда – це зброя. Чому її немає в наших руках?

Як стало відомо на початку жовтня, Росія може повернутися до Ради ООН із прав людини. З одного боку, всю ООН уже давно списали як недієву, неефективну й віджилу структуру. Яка, серед іншого, не може захистити права людини. З іншого, Росія хоче повернутися туди, бо для агресора принципове питання відновити втрачені позиції та взяти реванш навіть там, де вже нічого не працює. З військової точки зору це дорівнює відбиттю випаленої території. І радіти з того: бачте, в нас вийшло втерти всім носа.

Але можливою для втілення цю спробу робить активна робота з африканськими, азійськими та іншими незахідними країнами. Тут працюють не так фінансові, як інформаційні ресурси. Росія інформаційно присутня практично на всіх міжнародних майданчиках. І коли йдеться про впливи на країни, які в СРСР було прийнято зараховувати до "третього світу", то російська пропаганда успішно працює на створення колективного образу ворога для цих країн. Мовляв, дивіться, цей Захід, ці володарі ресурсів, ці умовні "білі люди" давно вже загубили страх й поплутали береги. Об`єднавшись проти них, ми разом усім їм покажемо ту саму знамениту "кузьчину мать". І Росії це нагнітання успішно вдається.

"Ви тільки подивіться на те, як їм в одну мить вдається мобілізувати на свою користь весь ісламський світ. І хто це робить? Росія, яка послідовно пресує мусульман на своїй території, і Іран, для якого мусульмани-суніти мабуть не менші вороги, ніж США. Вісь зла значно поступається в технологіях і озброєнні, але вони дуже добре уміють впливати на емоції та свідомість. Це значно небезпечніша зброя, аніж снаряди і ракети", пише у себе в Facebook політолог та військовослужбовець Михайло Басараб.

Суголосно звучить допис його колеги Віктора Тарана, хай на іншу тему: "Можемо скільки завгодно лаяти Трампа. Але при цьому маємо розуміти для американців та європейців є дієвим російський аргумент, що вони захищають права російськомовних. Звісно, це пропаганда, яка один в один нагадує те, що Гітлер казав про судетських німців та австрійців. Але маємо починати протидіяти".

Долучається й журналістка Зоя Казанжі: "Не чути голосів тих, кого мають чути. Немає матеріалів у світових медіа за підписами Залужного, того ж Зеленського, Шмигаля, Кулеби, Умєрова і так далі. Підхоплюється все, що вони кажуть, тим паче пишуть. Ми маємо бути присутніми на ВСІХ інформаційних майданчиках. Росіяни, маючи необмежені кошти, здобувають успіхи в цьому напрямку. Ми маємо світу розповідати і нагадувати про себе".

Зі свого боку, тобто зсередини суспільства, на підтримку якого українці розраховують, коментує ситуацію журналістка Алла Лазарева, яка давно живе і працює у Франції: "Московська пропаганда пішла у контрнаступ. Все більше тих, хто спонтанно підтримував Україну з почуття справедливості в 2022, нині дратівливо каже, що "війна коштує надто дорого". Московський вкид про те, нібито "світло подорожчало через війну в Україні". Висновок: потрібна якісна українська комунікація на закордон. Пропорції зовсім не на нашу користь".

Подписывайтесь на наш телеграм канал новостей - INKORR

Зі всюдисущою присутністю й активною протидією виходить поки слабенько і це ще м`яко сказано. Почати варто з того, що таке-сяке іномовлення кілька років тому ми мали. 2015 року на базі каналу УТР, про який і в Україні мало хто знав, було створено UATV. Але вже незабаром мовити на Захід англійською та іншими мовами стало нецікаво. Припускаю не так через брак ресурсів, як через елементарний брак мовних кадрів. Власне, ті самі проблеми книжкова галузь має з перекладачами, тому донедавна переклади робилися з російських версій без зазначення цього.ʼ

Практично все наше іномовлення звелося до створення російськомовного контенту для каналів "Дом" та "FreeДом"

Але то зовсім інша історія, повернемося до нинішньої. А вона така: практично все наше іномовлення звелося до створення російськомовного контенту для каналів "Дом" та "FreeДом". Стратегічний задум пояснювався так: будемо впливати на ворожу російську аудиторію. Бо англомовна дружня нам, їм нічого пояснювати не треба, ще й грошей катма. Невідомо, наскільки глибоко вдалося контенту цих каналів проникнути в мізки глибинного російського народу. Зате відомо, що керують каналами менеджери, котрі співпрацювали з "Студією Квартал`95", а каналом "Дом" керує режисер "Слуги народу" Олексій Кірющенко. Це не звинувачення, це лише констатація фактів.

Але в середині поточного року, тобто більш як за рік після повномасштабного російського вторгнення, український уряд запустив англомовний сайт The Gaze. Мета інформування іноземців про поточні події в Україні, а також про українську економіку, культуру та історію. Весь контент для The Gaze створюють приватні підрядники. Послуги яких оплачує державне підприємство "Мультимедійна платформа іномовлення України" з бюджету Міністерства культури. Лише за чотири місяці на The Gaze витратили понад 60 млн грн. Ці витрати лише зростатимуть, бо, дивись вище, питання іномовлення перезріло.

Заявлені витрати для The Gaze у 12 млн грн на місяць дуже схожі на чайові, які залишають російські пропагандисти з мільярдними доларовими бюджетами

Проте дослідження довели низьку, практично нульову ефективність цього ресурсу. Коли плачевні результати оприлюднили, відповідальні за контент та просування The Gaze дали опонентам і критикам цілком, до речі, розумну відповідь. Справді, чотири місяці дуже мало для результативного просування подібного продукту на західну аудиторію. Готовий погодитися з цим, тим більше, що російська пропаганда освоїла західний інформаційний простір давно, успішно, професійно, і конкурувати з ворогом можна хіба бюджетами. А отже, конкуренції не буде. Адже заявлені витрати для The Gaze у 12 млн грн на місяць після переведення за курсом долара дуже схожі на чайові, які залишають російські пропагандисти з мільярдними доларовими бюджетами.

Але навіть якщо The Gaze дадуть фору в два роки, на виході ефект буде той самий. Впливовість залишиться на тому ж щаблі, що й тепер. Причину я вже озвучив вище. Ресурс створюють лояльні до чинної влади люди й команди, котрим під час викликаної війною кризи просто дають бюджети на відкуп і не вимагають звітувати про результат. Точніше, вимагати можуть, повинні проте в звіті, на паперах і в таблицях, все буде окей. Менеджери ще й премії отримають. Оскаржити їхню професійність непросто, бо кожен запросто пред`явить своє портфоліо та реальну історію власного успіху.

Тут цілком прийнятним буде цитування російського радянського і тепер уже зрозуміло, пропагандистського, хай талановито зробленого серіалу "Сімнадцять миттєвостей весни". В одній із сцен розвідник Штірліц пояснює своєму антагоністові, шефові гестапо Мюллеру: "Сьогодні у вас було все, як завжди. Крім одного натхнення". Цитата тим показова, що ілюструє причини неуспіху й неможливості успіху будь-якої української інформаційної війни відсутність натхнення у відповідальних за цю ланку. Та інакшої мотивації, окрім як отримати бюджет, освоїти його й заробити гроші. Добре хоч не вкрасти. Проте відсутність результату на тлі чимало вкладеного ресурсу в скрутний час дорівнює розтратам, розбазарюванню, привласненню коштів не інакше, в нас військовий стан.

У слові "пропаганда" немає негативу. Пропаганда це зброя, і треба тільки розуміти, в чиїх вона руках

З будь-якої війни чи загалом двобою, наприклад боксерського поєдинку, є лише два виходи: перемога або поразка. Але якщо бій не починати, хоча виклик зроблено й дату призначено, поразка зараховується автоматично. Україна за жодної влади не була присутня в західному інформаційному полі системно. Проте мова не про минуле, а про час теперішній. Коли чинна влада системна хіба в повторенні помилок попередників: практично нічого не робить на інформаційно-пропагандистському полі битви. У слові "пропаганда" немає негативу. Пропаганда це зброя, і треба тільки розуміти, в чиїх вона руках. Якщо в диктаторських убиває. Якщо в демократичних захищає, формує, інформує. Лишається знайти тих завзятих, кого мотивує результат, а не процес освоєння коштів.