Революція гідності, АТО, Верховна Рада та велика війна. Згадаймо депутата Олександра Марченка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Марченка.

Головний сержант, стрілець, помічник гранатометника у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Олександр Марченко (позивний Каменяр) загинув 6 березня 2022 року у селищі Мощун, відбиваючи атаку російських загарбників на Київ. 

«Загинув один із найкращих синів України Олександр Олександрович Марченко, позивний Каменяр. Рятуючи своїх підлеглих, Каменяр наказав їм відступати, а сам з трьома бійцями прийняв бій. Свій останній бій. Герої не вмирають», – повідомили тоді сумну звістку у Генеральному штабі ЗСУ. 

Олександр Марченко народився 14 січня 1965 року на Вінниччині. Закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «менеджмент організацій» та Київський будівельний технікум за фахом «інженер-будівельник».

У 2002 році був обраний депутатом Білоцерківської міської ради за округом №40, був членом комісії з питань соціально-економічного розвитку.

З 2006 року – голова правління ТДВ «Білоцерківський кар’єр» (був його власником ще з 1990-х років), з 1994 року – власник і керівник ПП «Каменяр». До того працював головним інженером, інженером-диспетчером, виконробом, старшим виконробом, майстром та каменярем у приватних та державних будівельних підприємствах.

Марченко став членом ВО «Свобода» у 2008 році. У різний час очолював Білоцерківську міську «Свободу» та Київську обласну організацію.

У 2010 році його обрали депутатом Білоцерківської міської ради за списком цієї політичної сили. Був головою фракції ВО «Свобода» та заступником голови комісії з економічних реформ, соціально-економічного розвитку, інвестицій та підприємництва.

Олександр Марченко – народний депутат України 8-го скликання (з 2014-го по 2019 рік) від ВО «Свобода» в окрузі № 90 (Біла Церква). Опікувався у парламенті питанням збереження фахової передвищої освіти. Також чоловік – засновник та керівник БФ Олександра Марченка, голова Київської обласної організації Федерації роботодавців гірняків України, керівник Федерації боксу міста Біла Церква, керівник та засновник Білоцерківської міської ГО «Спортивний клуб «Каменяр».

Нардеп виступав за: скасування депутатської, суддівської та президентської недоторканності щодо кримінальних і економічних злочинів; скорочення та перебудову правоохоронних органів за грузинським зразком; спрощення податкової та дозвільної систем, зменшення бюрократії; відродження українського виробництва; встановлення візового режиму з Російською Федерацією та безвізового з Європейським Союзом.

У 2014 році був бійцем 72-ї бригади. 10 серпня 2014 року внаслідок обстрілу українських позицій системою «Смерч» був поранений під Красним Лучем. Після лікування знову відновив регулярні поїздки на фронт у ролі волонтера.

24 лютого 2022 року 57-річний Марченко почав збирати своїх знайомих, аби долучитися до 72 ОМБр. 25 лютого добровольці вступили в бої у Мощуні на Київщині.

«На нас ішли 22 км кацапської техніки. Проти нас виступав найелітніший кацапський 331-й костромський парашутно-десантний полк. Кожного дня були дуже сильні артилерійські обстріли. Загинуло дуже багато місцевих людей. Вороги крили все підряд, стерли з лиця землі Мощун. Кожного дня гинули наші хлопці. А з вечора 5 березня ми вже вступили у ближні бої з ворожою піхотою. Позиція була тяжка. Піщаники, морози -10-15 вночі. В окопах завжди стояла вода по 10 см. Ніхто не відступав. Утримували.

Олександр Марченко як командир позиції «Граніт» проявив себе справжнім героєм та безстрашним вояком. Допомагав хлопцям, організував допомогу, збирав волонтерів, щоб допомагали бригаді. Всі складні, тяжкі рішення брав на себе. Так само – виконання задач. Якщо під обстрілом потрібно піти на тилову сторону по боєприпаси – він ухвалював рішення йти сам, щоб не підставляти хлопців. Так само брав участь в підриві мосту. Знайшов людину, яка дала нам екскаватор і особисто під щільним обстрілом копав капоніри та окопи, підставляючи себе, наче відкрита мішень. Але він думав про те, як захистити не лише свою позицію, але й весь батальйон», – розповів Андрій Марченко, що пліч-о-пліч стояв із дядьком на обороні Києва.

Загиблого воїна 3 квітня 2022 року поховали у Білій Церкві, на кладовищі «Сухий яр» на Алеї Героїв. Місцеву вулицю Чайковського перейменували на вулицю Олександра Марченка.

«Коли я познайомився з Олександром, він на мене справив позитивне враження цілеспрямованого, чіткого чоловіка. Його думки не розходились із ділами. Це типаж нового покоління успішних українських підприємців, які використовували не лише нові економічні підходи, а й мали національну логіку у діях, спілкуванні з підлеглими, розбудові бізнесу, у баченні розвитку українського підприємництва в цілому», – пригадав лідер «Свободи» Олег Тягнибок.

«При всій його загадковості (можливо для декого – незрозумілості) він був дуже різностороннім чоловіком. Для нього дуже багато важила сім'я. При цьому він опікувався великою кількістю людей, заснував благодійний фонд, очолив низку профільних асоціацій та організацій. Ми знаємо, наскільки він був опікуном і другом для ветеранів УПА. Зокрема, для нашого побратима Теодора Дячуна. Марченко піклувався про нього, і возив його на фронт, вояк відчував відродження та надихав молодших захисників на перемогу», – додав політик.

«Олександр Марченко – самодостатня, успішна людина з людськими почуттями, з любов'ю до своєї країни, історії та наших героїв. Він брав на себе величезну кількість обов’язків не заради похвали чи відзнак – це була чиста щирість. Переважно, депутати, які мають за собою бізнесову історію – займаються в парламенті бізнесовими питаннями, що допомагають лобіювати їхні інтереси. Але не Марченко. Найбільше він переймався збереженням професійно-технічної освіти. Десятки представників технікумів, коледжів приходили до Марченка, бачили в ньому надію. Він цим займався не з меркантильною метою – він знав, що цього потребує Україна і технічна галузь», – зауважив Тягнибок.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.