«Щодня прокидаюсь і дякую Хорватії». Історія українських біженців, що осіли на Балканах

За даними на середину минулого року, в Хорватії проживали близько 30 тис. українських біженців. Однак, за неофіційними даними, це число станом на зараз значно більше.

Кореспондентка «Главкома» побувала у хорватському місті Корениця, який з перших днів березня 2022 року став притулком для українських біженців. Українці там проживають, зокрема, у готелі Wooden Houses Macola, який складається із семи окремих будиночків, кожен з них ділиться на два невеличкі двоповерхові номери з маленькою кухнею.

Попри те, що це курортні апартаменти, про максимальний комфорт не йдеться, бо поселення ущільнене максимально: одна частина будинку за кількістю спальних місць розрахована на трьох або чотирьох людей, отже, до сім‘ї з двох можуть підселити сторонню людину – обирати не доводиться. По-друге, попри симпатичний дизайн і ергономічність помешкань,  вони все-таки розраховані на відпочинок улітку, а не на постійне проживання. За словами координатора українських біженців у Корениці Андрія Ільківа, який тут мешкає з дружиною і трьома дітьми, зараз тут холодно: хорватська зима несуттєво тепліша за українську. «Якщо надворі сніг і сильний вітер, це одразу відчувається всередині дерев’яного будиночку», – розповідає він.

Суми – Корениця. Історія однієї сім’ї

Тетяна Михайлівна Шиверюк проживає у Корениці вже майже два роки. «Ми приїхали сюди з Сум десь через два місяці після початку повномасштабної війни. Одразу виїхати не вдалося, бо ми всією сім’єю хворіли на «ковід», коли почали ходити евакуаційні автобуси та потяги. Тож ми сюди дісталися тільки 15 квітня. За цей час я їздила в Україну лише один раз: на похорон мами», – розказує вона.

Пані Тетяна у Хорватії перебуває разом з донькою і онуком. «Саме зараз донька в Україні – поїхала зустрітися із чоловіком, він військовий, отримав кілька вільних днів. Ми з онуком чекаємо скоро на неї. Онук – першокласник, вчиться у двох школах: до обіду – в українській школі онлайн, а після – ходить у хорватську. Після того він ще ходить на «рукомет» – тобто гандбол, тому приходить додому дуже втомлений», – розповідає жінка.

До слова, до українських дітей, які прибули до Корениці з мінімумом речей, хорватські однолітки поставилися із приязню і розумінням: у перші ж дні навчання вони почали дарувати новим однокласникам всілякі канцелярські дрібниці: олівці, пенали, зошити.

За словами пані Тетяни, місце проживання українським дітям дуже подобається: «У нас тут є басейн, біля якого діти проводять багато часу. Улітку тут тепло, незважаючи на те, що комплекс розташований у горах. Ми навіть на море дуже рідко їздимо. Знаю, що у Хорватію туристи їздять заради моря, але нам достатньо оцього краєвиду, цих пейзажів, цього повітря, басейну».

З економістки – у покоївки

Сім’я живе за рахунок зарплати доньки пані Тетяни, а також за кошти, які надає уряд Хорватії – 450 євро у місяць. За її словами, суто на виплати жити було б неможливо: ціни або такі самі, як в Україні, або вищі.

Одне з основних джерел доходу Хорватії – це туристична галузь. Тому туристичний сезон – час, коли можна підзаробити грошей, бо як тільки він іде на спад – кількість робочих місць стрімко скорочується. Саме у сфері обслуговування працює і донька пані Тетяни.

«Українки тут працюють покоївками. Моя донька якийсь час мала роботу у ресторані, треба було не лише обслуговувати клієнтів у залі, а ще й займатися посудом, приготуванням напоїв і деяких простеньких страв: бутербродів, наприклад.  Але це була дуже ненормована робота, по 12-14 годин. Донька не витримала. Вона за фахом економіст, їй було дуже важко перекваліфікуватися. Працювала відразу по 12 годин – було дуже важко, це був саме початок сезону, великий наплив, багато людей, і вона перейшла на прибирання кімнат», – розказує Тетяна Шиверюк.

Донька пані Тетяни нині вчить хорватську, але, на щастя, на момент вимушеного переїзду вільно спілкувалася англійською, тому як такого мовного бар'єру у неї не було.

У гостях добре…

За словами пані Тетяни, хорватська медицина не може зрівнятися з українською навіть на первинному рівні.

«Я пропрацювала у сфері охорони здоров'я 30 років, тому я можу про це впевнено сказати. Тут первинної медицини нема як такої, тут лікар, на кшталт нашого сімейного, сидить на прийомі в домі здравія (поліклініці). Все, що цей сімейний лікар робить, це дає скерування. Ще може видалити молочний зуб. Все. Задля всього іншого треба їхати за 30-60 кілометрів (у залежності від того, до якого саме лікаря потрібно – «Главком»)», – ділиться жінка.

Для українських біженців медичні послуги безоплатні. «Принаймні, ми робили онуку одне дослідження, після чого нас скерували на оперативне втручання – це буде в березні, безкоштовно. До того ж, наскільки я знаю, нашим українцям з Херсона безкоштовно лікували зуби. Місцеві стоматологи або дають знижку, або роблять це безкоштовно. Загалом Хорватія допомагає, вона дуже гостинна і до нас, і до наших дітей. Щодо ліків – щось безкоштовно, а щось платно. Наприклад, коли ми лікували онука, то антибіотики були для нас безплатні, а от краплі в ніс уже – за гроші», – згадує пані Шиверюк.

За словами жінки, в українців зовсім інший раціон, ніж у хорватів, а от в усьому іншому різниця незначна. «Ми не розуміємо цих їхніх ковбас, в які вони додають різні гострі приправи. У всьому іншому вони схожі з нами. Мова дуже схожа – я б сказала, 40% слів дуже схожі або за звучанням хоча б дещо збігаються з українськими. Щоправда, у школі дитині трошки було важкувато через різні терміни», – ділиться  Тетяна Шиварюк.

Подолати мовний і культурний бар’єри українським гостям допомагає місцева влада. «Дуже часто тут влаштовуються свята, організовуються безкоштовні фуршети. Щонеділі якісь події: то День осені, то якийсь карнавал, то День незалежності, то День Перемоги, то Великдень… Хорвати вміють веселитися, люблять танцювати, на святах у них завжди національна музика. От нещодавно був карнавал для дітей. До центру міста півтора кілометра. Коли ясна погода, то не проблема, це не так і далеко», – каже пані Тетяна.

Загалом українці запевняють: їм дуже комфортно у Корениці, подобаються і умови проживання, і ставлення, і, власне, атмосфера у поселенні. Усі українці тут стали однією великою родиною.

«Так, мені тут подобається, але я дуже скучаю за Україною, дуже, якби ви тільки знали! Зараз донька поїхала додому – і мені теж так хочеться! Але це довго, а головне – дорого, поїздка в один бік вартує близько 5 тис. грн. Знаєте, я щодня прокидаюсь і дякую Хорватії: хорватському уряду, хорватським людям – за такі умови, в яких ми тут живемо, за ставлення до нас, за допомогу. Але я розумію, що не всі українці перебувають зараз у таких умовах, особливо наші військові (починає плакати)… Я думаю: як там наші хлопці, що вони їдять і де вони сплять? Щоразу, як з’являється можливість, доначу. За місяць десь 2000-3000 грн набігає. Може, це не велика сума, але для мене відчутна», – каже пані Тетяна.

Наталія Сокирчук, «Главком»

Читайте також:

• Українці очима чехів. Факти, цифри і цитати
• Українці очима поляків. Факти, цифри і цитати
• Українці очима німців. Факти, цифри і цитати місцевих політиків та преси
• Втекти від війни. Історії трьох українок, які опинились у Німеччині, Ірландії та Узбекистані
• Із Позняків до Каліфорнії. Історія українців, яких війна закинула за океан
• Із Херсона до Німеччини: історія українки, яка вирвалася з окупації
• Гамбург приймає українців: лайфхаки для біженців
• Довгий шлях із дому. Як Німеччина зустрічає біженців з України
• Втеча від війни. Фоторепортаж зі Львівського залізничного вокзалу
• Евакуація. Як виїхати і що брати із собою