Ватерлоо Дональда Трампа

Поражение Дональда Трампа в Ватерлоо
Поражение Дональда Трампа в Ватерлоо

В листопаді цього року в США відбудуться президентські вибори. В сучукрінформпросторі наразі усталилася думка, що, швидше за все, переможе Трамп, і це буде для України неабияким випробуванням. Відповідно, в інтересах України – щоб переміг Байден, «великий друг українців», і надав нарешті таку важливу для української перемоги зброю.

Почнемо з того, що Трамп не переможе в жодному випадку.

Ні тоді, коли за нього проголосує меншість виборців, ні тоді, коли більшість.

Навіть коли Трампа обере своїм президентом більшість американських громадян – це ще не означає, що йому їхні голоси зарахують.

В ліваків ніколи не було проблем з формальним законом: якщо він відповідав їхнім інтересам – його сумлінно виконували, якщо ні – оголошували «злочинним». Законослухняність і мовчазне визнання своєї поразки – не для них.

Якщо поліцейський, скажімо, затримує людину з цивілізованим мисленням, та сумлінно виконує його розпорядження. Представник поліції в США – це слуга і опора держави, конституції та порядку, сперечатися з ним – підривати цей порядок, тобто, в кінцевому рахунку, стріляти собі в ногу.

Якщо поліцейський затримує лівого – той, в більшості випадків, починає «качати права», «бикувати» і «тупити» (вибачайте за нелітературний сленг, але літературно подібну поведінку описати доволі складно). Всякий лівий – принциповий ворог держави й будь-якого порядку, який, як вже зауважено, не збігається з його особистими інтересами.

В американській традиції поліцейський – недоторканний. Напад на нього – важкий злочин. Тому навіть неадекватні представники расових меншин, як правило, не дозволяли собі виявляти проти поліцейських пряму агресію.

В останні роки все змінилося. Нещодавно група молодиків в Нью-Йорку напала на двох поліціянтів, що намагалися заарештувати їхнього спільника, завдавши при цьому їм численних ударів, в тому числі ногами в голову.

Молодиків пізніше затримали, виявили, що вони – мігранти з однієї з країн Латинської Америки, висунули їм звинувачення – і відпустили...

А що з ними ще робити: в’язниці в США переповнені представниками всіляких меншин, до 90% в’язнів – небілі, меншини вважають це несправедливим, тому політика актуальної адміністрації спрямована на те, щоб цей відсоток знизити.

Адже підтримка американського пролетаріату – це навіть не критично важливий фактор перемоги демократів на виборах, це – основний фактор. А оскільки американський пролетаріат, як і всякий інший, фундаментально налаштований проти всякої держави, то ставати в подібних конфліктах на бік законності та порядку для американських демократів, м’яко кажучи, невигідно.

В нелегальних імігрантів з країн «третього світу» уявлення про роль держави в житті суспільства кардинально інші, ніж в типових громадян цивілізованих країн. Ця проблема – генетична, адже причиною її є принципова неможливість підлаштувати мислення троглодита під вимоги законодавства.

Для троглодита формальний закон – безумовне зло, а представник цього закону – екзистенційний ворог.

Марксизм починається з заперечення всяких вроджених відмінностей між людьми. Для щирих марксистів всі проблеми в житті людини – виключно соціально-економічного плану. Відповідно, в негараздах кожного окремого суб’єкта «винна» виключно «система»: держава, її закони, її представники й т.д. Очевидно, що така ідеологія найкраще підходить саме найбільш примітивним представникам людського роду, пролетарям, нездатним знайти себе в жодній цивілізованій моделі життя; адже саме для них вона й розроблялася.

Сучасна двопартійна система в США – це не лише формальний поділ на прибічників різних кандидатів, це вже давно ментальний поділ на прихильників різних світоглядних принципів.

Традиційно, в обох політичних партіях в США концентрувалися свідомі заможні громадяни з активними політичними інтересами. Але в Республіканській партії, як правило, зосереджувалися представники промислового бізнесу, а в Демократичній – сфер перерозподілу: торгівлі, фінансів, розваг та ЗМІ.

Відповідно, серед республіканців культивуються чесність, відповідальність, обов’язковість, діловитість, конкретність – те, що взагалі цінується серед промисловців. Тоді як для демократів є характерним цілковите зосередження на меті. Свого часу Франклін Д.Рузвельт сформулював це так: «Щоб перемогти Гітлера, я готовий домовитися з самим Сатаною». Проблема в тому, що гітлери приходять і відходять, а Сатана залишається...

До Рузвельта американські політики були єдині в тому, що в основі всякої державної стратегії мусять бути непорушні фундаментальні цінності. Хто б не був тоді при владі – Америка залишалася Америкою.

Рузвельт замінив принципи політкоректністю. Політкоректність є дихотомією істини.

«Навіщо мені принципи, якщо я програю вибори?» – подумав Рузвельт і довів цю ідею до свого оточення. В американській політиці це мало ефект карткового шулерства – Рузвельт зірвав весь банк.

Голос пролетаря, готового за пляшку продати й матір рідну, коштує незрівнянно дешевше, ніж голос свідомого та чесного громадянина, як правило – небідного і з твердими політичними симпатіями. Це було відомо здавна, однак американські державні мужі були обмежені принципом «Кожному – своє».

Для того, щоб отримати вирішальну перевагу на виборах в цивілізованій країні, потрібно зробити дві речі: по-перше, легітимізувати контингент найнижчого гатунку; по-друге, пообіцяти цьому контингенту державні подачки. Пролетарій не знає, що ще ні один президент в історії не реалізовував свої передвиборні обіцянки власним коштом, він пам’ятає лише, що при такому-то йому давали миску зупи та соціальне житло.

Маси колишніх «знедолених» отримали притулок і політичне визнання в США після Жовтневої революції в Росії, а миску зупи та соціальне житло за державний рахунок їм забезпечив Рузвельт.

Американські ліваки – категоричні противники республіканців з їхньою фундаментальною прихильністю до традиційних цінностей. Тому вони є наразі ситуативними союзниками демократів. Щоб цих союзників не втратити – демократи мусять вести політику, що задовольнятиме інтереси пролетарів. Тобто: в кожному конфлікті пролетаря з законністю обирати сторону пролетаря.

При охлократії число «несправедливо ображених» зростає з кожним днем, і пропорційно зростає їхня роль в політичному житті. Ця роль – деструктивна, тому всяка охлократія може лише стрімко занепадати. Занепад цей починається зі зниження рівня інтегральних цінностей від загальнодержавних до суто індивідуально-фізіологічних і всебічної лібералізації.

На минулих президентських виборах в США був виявлений несподіваний для Америки феномен – приватні авта, заповнені мішками зі заздалегідь заповненими бюлетнями. Таких випадків впродовж одного лише тижня поліція зафіксувала кількадесять і в різних районах. Про те, чиє ім’я було в цих бюлетнях, і хто організував схему закупівлі бюлетнів в найменш заможних районах США– довго гадати не варто. Федеральні служби, які при ще чинному Трампі чомусь зайняли відверто пробайденівську позицію, заборонили поліції в цю справу втручатися, й на тому питання закрилося.

Ці ж служби дозволили голосування по пошті, в результаті чого біля 80 млн. громадян цим правом скористалися.

Фальшування голосів виборців – в США серйозний кримінальний злочин. Однак нехай хтось спробує пояснити, яким чином можна проконтролювати справжність волевиявлення у 80 млн. листів??? Отриманих здебільшого від контингенту, для якого конфлікт з законом – повсякденна реальність, яким і пристрелити ближнього – невелика проблема...

Трамп з прихильниками цю систему спробували оскаржити, суди винесли рішення, що все пройшло ідеально чесно, й навіть обвинуватили Трампа в незаконних обвинуваченнях. Це ті самі суди, що постановили вважати американців, які захищали своє майно від банд озброєних нападників, «білими супрематистами», а банди озброєних нападників, з автоматичними гвинтівками і вогнеметами – «мирними протестуючими».

Якщо навіть в найбільш досконалу систему влади поступово вводити дедалі примітивніших персонажів, генетично позбавлених всякої можливості усвідомити, як ця система функціонує – влада неминуче деградує до рівня мислення цих персонажів, незалежно від того, які ідеали та принципи були покладені в її фундамент, і які світлі уми її придумали.

Проблема всякої охлократії в тому, що вона неминуче занепадає, і цей занепад робить нестерпним життя найбільш розумних та енергійних громадян. В США наразі більшість громадян, за винятком меншин, поділяє думку про те, що правління Байдена – лихо для країни, й так далі жити не можна. В результаті чого рейтинги чинного президента регулярно оновлюють історичні мінімуми.

Однак, питання номер один: для марксистів, як казав один відомий товариш, важливо не хто як голосує, а хто і як рахує. З огляду на все сказане вище: наскільки високою є ймовірність того, що наступні президентські вибори в США будуть не менш чесними, ніж попередні? Адже марксисти, як казав той же відомий товариш, ніколи не зупиняються на досягнутому.

Будь-яке суспільство може бути ефективним та динамічним лише тоді, коли ним керують розумні та відповідальні люди, при тому, що потяг до влади закладений в усіх, без винятку, і, як правило, слабо корелює з розумом і відповідальністю; в силу чого всяка «інклюзивність» – перший ворог перспективності соціальної моделі.

Як вже писалося («Загибель богів»), демократія – це досконала форма правління, а будь-яка досконала форма правління не може функціонувати без систематичного відбору найкращих та елімінування всіх недостойних. Відповідно, обов’язковим елементом класичної демократії є виключні політичні права кваліфікованих громадян. А як же інакше виокремити найкращих, якщо не надати їм виключних прав?

Цей очевидний момент практично підтверджений досвідом всіх демократичних суспільств – від Древньої Греції і Риму до США та інших цивілізованих країн ХІХ ст.

Очевидно, як вже зауважувалося, що між моделлю класичної демократії й тим, що демократією політкоректно називають зараз, існують фундаментальні розбіжності – і в дефініції правлячого класу, і в сенсі імперативних мотивацій, і навіть в юридичній площині – принципи римського права тотально не вписуються в сучасні правові реалії.

В. Лєнін, на відміну від сучасних «експертів», цю суперечність дуже добре розумів і пояснював її тим, що, мовляв, класична модель демократії – це демократія «буржуазна», а у пролетарів своя демократія – «диктатура пролетаріату». Однак, у цієї диктатурної «демократії» відмінностей від класичної демократії не менше, ніж від будь-якої іншої моделі, включаючи фашизм і спадкову монархію...

У світовому масштабі ідеям суспільної досконалості було завдано смертельного удару в обох світових війнах, а римське право як безумовна основа юриспруденції, було радикально відсунуте Нюрнберзьким процесом 1946 року. В 1960-х світ в цілому перейшов до нової епохи...

Для чого це все?

Для того, щоб розуміти, в якому світі ми наразі перебуваємо, перспективи і проблеми цього світу, отже – оптимальні, якщо не єдино можливі, шляхи вирішення цих проблем. Для того, щоб просто збагнути, куди все йде.

Адже неадекватність завжди веде до катастрофи.

В українській мові, скажімо, словом «дівчина» традиційно називали особу жіночої статі від початку статевого дозрівання до років двадцяти. Тому, що це впродовж тисячоліть був оптимальний час для видавання заміж.

В сучасній Україні статева зрілість рахується після вісімнадцяти, а «дівчатами» називають жінок чи не до самої смерті (це діаметрально протилежне до західної традиції, де після 18 років це слово має зневажливий відтінок, і «дівчатами» називають переважно жінок відомих професій).

Українська жінка пострепродуктивного віку може почуватися на шістнадцять і ображатися, коли її не називають «дівчиною», однак дурний буде той лікар, який прийме цей наратив за чисту монету: в бабусь в сенсі фізіологічних проблем є набагато більше спільного з дідусями, ніж з шістнадцятилітками.

Так cамо в сучасних «цивілізованних країн Заходу» в сенсі соціально-економічних проблем є набагато більше спільного з пізнім СРСР, ніж ранніми США чи, тим більше, Древньою Грецією.

В тому, що всяка досконала суспільна модель з часом вироджується, немає нічого неприроднього чи, тим більше, ганебного. Й кожна людина так само старіє і впадає в маразм, якщо, звичайно, до нього доживе. Також нічого неприроднього і ганебного немає в тому, щоб мешканців будинку для літніх людей називати «хлопцями» й «дівчатами», в межах цього будинку.

Неприродньо і ганебно вести справи з маразматиками, як з шістнадцятирічними, і забороняти сприймати реальність такою, як вона є...

Багато людей задаються запитанням: навіщо взагалі дідусю в своїх 90-х пхатися в президенти, та ще й в часи, коли перед Америкою динамічно наростають проблеми епічного масштабу???

А з яких причин до влади пхалися брежнєви і чернєнки?

Байдену відступати нікуди. В особистому плані за ним і його сім’єю вже стільки зловживань, що його наступнику не доведеться багато морочитися, щоб засадити його і його оточення надійно та надовго. Тим більше, що підвалини цього він сам і заклав, зламавши американську політичну традицію не переслідувати колишніх президентів. Байден також ввів в практику лояльність правосуддя до лінії правлячої партії, а не до конституції. Тому виграти наступні вибори – це можливість для нього померти з честю і на волі.

Що стосується політичної пастви Байдена, то базовим для розуміння ситуації є той факт, що в 2020 році в Америці переміг «майдан», і суть влади там остаточно змінилася: залишки демократії звільнили місце «волі народу».

Пролетаріат став вирішальною силою демократів з часів Барака Обами. Самі по собі пролетарії – це безглузда й очевидно деструктивна сила, якій всякий порядний громадянин безумовно протиставляється. Для того, щоб пролетаріат переміг, потрібно, щоб на його бік перейшли представники правлячої еліти, і взяли на себе функцію його легітимізації та політичної підтримки на найвищому рівні.

Відповідно, перемога «майдану» настає тоді, коли в певної частини чинної політичної еліти мотиви партійного чи навіть особистого плану витісняють державницькі інтереси...

Припустимо, що Байден став настільки одіозним в США, що навіть за умови тотального «голосування поштою» Трампу вдалося отримати більшість голосів виборців. І колегія виборців, незважаючи на всі підкупи, залякування й заборони штатського розливу, затвердила його переможцем президентських перегонів.

Чи стане він наступним президентом США?

Так само, як Янукович – президентом України в 2004 році.

В країні всезагального виборчого права охлократія неминуче перемагає. В США це остаточно відбулося при Бараку Обамі. З того моменту діячі типу Трампа можуть приходити там до влади виключно як прикра випадковість. Будь-хто, хто по-справжньому бореться при охлократії за сильну державу, здорову економіку, повагу до законів, відповідальність і економічну самодостатність – «ворог народу» за визначенням.

В незалежній Україні проблем з особистими мотивами на шкоду державницьким інтересам в представників чинних політичних еліт ніколи не було. Цитата зі статті «The dismissal of Valery Zaluzhny is a crucial new phase in the war» в The Economist за 08.02.2024: «Unfortunately, politics in Ukraine is not like politics in Washington or Paris. It is a naked contest for resources and power, funded by oligarchs and factions – and, these days, by foreign donors. In the West ideas often come second; in Ukraine they are usually absent altogether.»

В 2004 році в Україні результати президентських виборів визначив «майдан». При цьому Конституція України була безпардонно проігнорована. І всім це сподобалося, бо це була «воля народу».

Те, що демократія, як і всяка досконала модель суспільства, базується на безумовному дотриманні законів і не передбачає вирішення політичних питань прямим насильством, як і те, що вдалий прецедент стає двогострим правилом життя, чомусь залишилося за межами усвідомлення...

Для того, щоб повернути Америці велич (Make America Great Again – це, взагалі-то, передвиборний лозунг Обами, на абсурдність якого в тодішньому контексті ніхто не звернув уваги), Трамп мусить не лише засадити Байдена і його прісних туди, де Макар телят не пас, не лише відмінити всі ті незліченні соціальні програми, які наприймав Обама і творчо розширив Байден (що викине за межу виживання легіони професійних паразитів, радикально зрослі за останні роки), – Трамп мусить зламати хребет американському пролетаріату.

Запитання номер два: хтось вірить, що пролетаріат, який вважає всяку владу злочинною, а всякі закони – несправедливими, буде сумлінно слухатися й виконувати рішення «злочинної влади»???

Під час останнього «майдану» в США з’явилися цілі організовані загони озброєних автоматичними гвинтівками й гранатометами «мирних протестуючих» у військових одностроях. В деяких містах «мирні протестуючі» спалили цілі квартали, в інших – створили свої незалежні «міста» просто в історичних, фешенебельних до того, центрах, свавільно розігнавши звідти власників тамтешньої нерухомості. Все це було потрактоване, як «воля народу», і злочинність при Байдені радикально зросла, перетворившись на рутину сучасного американського життя.

Настільки, що навіть негри тепер замислюються над тим, чи не краще було б при Трампі.

Проблема в тому, що ні порядні громадяни США з темним кольором шкіри, ані американська влада, ані сам Байден вже не мають на «мирних протестуючих» з гранатометами жодного впливу: «в революции есть начало, в революции нет конца».

З чого можна зробити висновок, що «майдан» в США, швидше за все, буде, а от Трамп президентом – ні.

Читайте также