Загинув у боях за Бахмут. Згадаймо журналіста Олександра Савоченка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Савоченка.

Журналіст Олександр Савоченко загинув у липні 2022 року у боях з російськими окупантами біля міста Бахмут Донецької області. Захисникові було 36 років. Він був офіцером 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Олександр народився на Чернігівщині. Закінчив 9 класів школи рідного села, а потім – Ніжинський обласний педагогічний ліцей із медаллю. Олександр Савоченко родом із Чернігівщини, з сільської родини. Близькі називали Савоченка «самородком», адже він прийшов у журналістику завдяки старанності й таланту. Вищу освіту він здобув у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Під час навчання проходив практику на телеканалі СТБ.

Після навчання працював журналістом в інформаційному агентстві AFP та на «Суспільному». Робив аналітичні сюжети, де розповідав про економіку та політику. До початку повномасштабної війни був міжнародним редактором на телеканалі «Київ». Робив якісні сюжети про події, які відбуваються в нашій державі. Неодноразово відвідував зони бойових дій, виконуючи редакційні завдання. Останній репортаж був здійснений з Нагірного Карабаху.

Колеги Олександра відзначають його професійність та кажуть, що на нього завжди можна було покластися. «Саша був спокійний і стриманий. Коли під час прямого ефіру постійний конвеєр, синхрони вирізають, усі кричать, Саша був найспокійнішим», – поділилася спогадами телеведуча Ілона Довгань.

Щоранку Олександр прокидався о четвертій, щоб уже о сьомій розпочинати ефір. Вони з дружиною жили в Броварах, донька в них народилася вже після загибелі Олександра.

Від початку повномасштабного російського вторгнення чоловік пішов добровольцем захищати Україну. 25 лютого 2022 року Олександра мобілізували до 72-ї бригади. Спочатку воював між Черніговом і Ніжином. Однак рідним говорив, що виконує редакційні завдання, їздить різними містами й селами. Про загибель чоловіка у боях під Бахмутом стало відомо 27 липня 2022 року.

«Олександр робив аналітичні сюжети, зокрема про економіку та політику, а вже 24 пішов до військкомату та став до сил оборони України. На початку липня Олександр відправляв відео нашим колегам з фронту. Казав, важко, але оборону тримає у найгарячіших точках», – йдеться у дописі телеканалу «Київ», де працював до повномасштабного вторгнення загиблий захисник. 

«Він на війні був з першого дня, – розповіла мати захисника Надія Миколаївна. – Говорив, що в Бучі, а сам воював між Черніговом і Ніжином… «У мене все чудово, я їв, спав. Усе добре. Погода хороша». Отак скаже весело, пожартує…».

Як розповіла жінка, її син завжди був відповідальним – і у своєму ставленні до рідних, і на роботі.

«Олександр був дуже амбітним та енергійним. Його, здається, мобілізували як офіцера до 72-ї бригади, однак, як він сам казав, його обтяжувала робота з журналістами (ексжурналіст мав контролювати роботу інших журналістів, особливо іноземних, – психологічно це виснажує) і він хотів безпосередньо обороняти Україну від російських військ», – написав у соцмережі Олександр Гордєєв.

Військовий захоплювався історією України та добою УНР. Палко любив Україну. Солдати батальйону 72-ї бригади, де Олександр проходив службу, відгукуються про нього, як про справжнього офіцера, який завжди був із солдатами в окопі, ділився всім, що мав та всіляко намагався підтримати побратимів у такий час.

До війни Олександр купив квартиру у Броварах, де жив із дружиною. Вони планували завести дітей. Первістком мала стати донечка, яку він хотів назвати Юлею. На момент загибелі у чоловіка залишилися батьки, старший брат, бабуся та вагітна дружина.

Поховали захисника у рідному селі Поліське Чернігівської області.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.