Загинув унаслідок авіанальоту окупантів. Згадаймо 14-річного Гліба Желдака

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо 14-річного Гліба Желдака.

14-річний Гліб Желдак загинув 3 березня 2022 року в Чернігові. Унаслідок авіанальоту російської армії був зруйнований будинок на околиці міста, де хлопець перебував із родиною. Коли Гліба дістали з-під завалів, у нього ще билося серце, але врятувати дитину не змогли.

Разом із Глібом загинули його тато Михайло, сестра Поліна, бабуся Галина Печерна. А також наречений сестри – Євгеній Коваленко.

Хлопчик з дитинства мав алергічну астму. Спортом займався з певними обмеженнями. Батьки віддали Гліба на рукопашний бій. Потім він захотів вчитись грати на барабанах. Згодом вирішив опанувати гітару. «Гліб збирав музичні диски. Його батько, мій брат Михайло, теж цим захоплювався, колекціонував твори старих рок-гуртів», – розповіла тітка хлопчика Оксана Грінченко.

У школі восьмикласник Гліб Желдак вчився на середньому рівні. Мама згадує, що син мав конфлікти з іншими школярами. Одного разу хлопчика навіть побили після уроків. «Хтось у колективі хотів бути лідером, а Гліб не давав собою управляти. Після бійки я сказала сину, що він має стояти за себе. Гліб загалом дуже не любив несправедливість», – зауважила мати Світлана Желдак.

Незадовго до повномасштабного вторгнення син сказав мамі, що хоче мати власний бізнес і створювати меблі. Йому подобалося працювати руками. Він охоче допомагав з усім батькові. І маму без уваги не залишав. «Я завжди казала, що він – мій помічник. Коли ходила по крамницях, обов’язково зустрічав мене із пакетами. Вранці Гліб приходив у мою кімнату і питав: «Що тобі зробити, мамо?». Готував каву, бо знав, як я її люблю», – поділилася Світлана Желдак. Також Гліб добре кулінарив, коронна страва – омлет. Коли мама хвалила, що смачно, син відповідав: «Я додав туди шматочок любові».

У лютому 2022-го Світлана вмовляла свого чоловіка Михайла завести цуценя німецької вівчарки. Це був би подарунок на день народження і їй, і Глібу, обоє народилися в лютому. Михайло Желдак довго не погоджувався, але все ж 14 лютого в родині з’явилось цуценя. Назвали його Даром. «Пес обрав своїм господарем Гліба. Найкраще слухався саме сина», – зауважила Світлана.

Після 24 лютого родина Желдаків переїхала із власного будинку до оселі мами Світлани. Там жила також 86-річна бабуся жінки Галина Кирилів. Старша донька Поліна повернулась із Ніжина разом зі своїм нареченим Євгеном Коваленком.

Спочатку сім’я під час обстрілів спускалась у погріб, але у Гліба загострилася астма. Він задихався через 10 хвилин перебування там. Тож під час наступних сирен родичі залишались у будинку, керуючись так званим правилом двох стін.

Під час повномасштабного вторгнення Гліб допомагав чоловікам з територіальної оборони облаштовувати блокпости, носив пісок. «Гліб мав загострене відчуття справедливості, він не міг змовчати, якщо хтось когось ображав. Коли почалася повномасштабна війна, син кожному в родині роздав свої ножі з колекції. Казав, щоб ми могли захистити себе», – розповіла мама хлопця.

3 березня 2022 року родина Желдаків разом із мамою Світлани Валентиною пішли до свекрухи. Вдома залишили лише 86-річну Галину Кирилівну. «Приблизно о 12-й ми повертались, вийшли на вулицю і почалась сирена. Ми бігли додому. Там усі лягли на підлозі, окрім Гліба – він сидів на дивані. Так читали новини», – зазначила Світлана Желдак.

Що прилетіло на подвір’я Желдаків, ніхто достеменно не знає. Одні очевидці говорили про ракети, інші – про авіабомби. «Я не чула вибухів. Лише глухий «бум» – і дім звалився на нас», – пригадала Світлана. Її, Михайла, Поліну, Гліба, Євгенія Коваленка, бабусю Валентину та прабабусю Галину Кирилівну засипало уламками.

«Я була при тямі, мене не сильно вдарило. Залишаючись між уламками, я боялась поворухнутися, аби вони не впали на мене. Просила рідних, щоби тримались», – поділилася Світлана. Вона мала поряд телефон і почала обдзвонювати рідних. Просила, щоби покликали на допомогу рятувальників. Вийшло зв’язатись зі сестрою.

«Я була в Києві, подзвонила Свєта, сказала, що їх завалило. Я навіть не пам’ятаю, як набирала рятувальників. Чула, що Міша був живий. Потім Світлана ще раз набрала. Сказала, що його вже немає. Ці моменти шматками пам’ятаю», – розповіла родичка Тетяна Васильченко.

Світлана Желдак чула, як її чоловік намагався відсунути від себе уламки. Ворушився, а потім якось затих. Чула, як донька Поліна сильно заплакала та теж затихла.

Рятувальники приїхали на виклик. Дістали Світлану та її маму. Гліб теж ще був живим, але невдовзі серце хлопчика зупинилося, хоч як медики не намагались його запустити.

Прабабусю, Михайла та Поліну, яка обіймала коханого Євгенія, дістали вже мертвими. Того дня атаки ворога по Чернігову та околицях забрали щонайменше 47 людей.

Світлана Желдак із мамою та вцілілим цуценям Даром одразу після цих подій виїхали у західні області України. Похороном рідних займалась мати Михайла. «Я просила, щоб вони мене дочекались. Але був страх, що наступний приліт буде по моргу і ми просто втратимо всі тіла», – розповіла Світлана.

Могили рідних жінка відвідала наприкінці травня. Зараз Світлана живе зі свекрухою у Чернігові. Пес німецької вівчарки Дар – нагадування про родину, яку вона мала і єдина відрада для Світлани, яка одного дня втратила майже всю свою родину.

Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 10,5 тис. і поранили майже 20 тис. мирних українців. Серед загиблих – щонайменше 587 дітей, поранених неповнолітніх – майже 1,3 тис. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 535 дітей. Ще понад 1257 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.