Життя біженців у Естонії: дослідник зробив неочікувані висновки

Прохачі притулку – це не просто пасивні отримувачі допомоги, а особи з унікальними навичками, життєвими шляхами та світоглядом, але вони не завжди можуть адаптуватись у Естонії через низку стереотипів та фінансових проблем. Про це заявив Тімоті Андресон, який нещодавно захистив свою докторську дисертацію, розглядає у своїй роботі досвід отримання притулку в естонській системі, пише ERR.

Метою дослідника було виявити, як насправді працює естонська система роботи з прохачами притулку. Зокрема дослідник проводив час у естонських центрах утримання та розміщення біженців. Щоб по-справжньому познайомитися з досвідом людей, які там перебувають, він жив і працював в одному з них майже рік. Крім того, він проводив інтерв'ю з прохачами притулку та біженцями. Особливо цікавив дослідника їхній досвід переселення та інтеграції.

«Роль центру як перехідного пункту між двома етапами робить взаємодію та спілкування між людьми більш інтенсивним. Я бачив, як зав'язуються нові дружні відносини та змінюються думки. Я бачив захоплення, навчання, самовираження та звикання», – каже він.

Хоча за словами Тімоті Андерсона, умови в центрах розміщення загалом дуже хороші, персонал сумлінний, а місцева спільнота впливова, шлях прохачів притулку в естонське суспільство сповнений перешкод. Це і влада, і ставлення місцевих жителів, і забобони, і певні ідеологічні пастки. Важко знайти почуття приналежності, а також знайти роботу, квартиру або гроші для переїзду в межах Естонії.

«У державних органів Естонії є чіткі критерії, яким має відповідати людина, щоб бути «естонцем» як національною категорією. Тут є як етнічний, так і мовний аспект. Наприклад, при переписі населення «корінними» вважаються лише ті, у кого хоча б один батько та один дідусь або бабуся народилися в Естонії, інші включаються до «населення іноземного походження», – наводить приклад Андерсон.

«Це створює соціальний бар'єр, який іммігрантам важко подолати. Я маю на увазі не бар'єр у вивченні естонської мови або пошуку роботи, а скоріше глибше розуміння того, що означає «належати» або відчувати себе частиною національної історії», – пояснив Андерсон.

На думку дослідника, важливо наголосити, що всі проблеми, з якими стикаються прохачі притулку, виникають за межами центру розміщення. Крім відчуженості, вони відчувають постійне занепокоєння і страх щодо своєї заяви, не можуть знайти роботу, квартиру та гроші на поїздку до Таллінна або Тарту. Ці проблеми часто зберігаються і після того, як клопотання було прийнято і статус біженця надано.

Однак біженці, з якими Андерсон зустрічався під час своєї роботи, зберігали тверду віру у можливість дотримання прав людини, навіть перед війною та переслідуваннями. Вони вірили у потенціал Естонії як ліберальної та орієнтованої на права людини країни.

Нагадаємо, українські біженці в Естонії добре інтегрувалися і нині більше потребують допомоги із довгостроковими проблемами. Повідомляється, що з початку повномасштабної війни за тимчасовим захистом в Естонії звернулися понад 50 тис українців. За два роки плани та потреби біженців змінилися, заявила представник УВКБ ООН у країнах Північної Європи та Балтії Анніка Сандлунд. «Змінюється те, що нам не потрібно надавати стільки прямої матеріальної підтримки. Натомість вивчення мови, психічне здоров’я, навчання професійним навичкам і загальна освіта є ключовими питаннями», – розповіла вона. Сандлунд наголосила, що Естонія досягла певних успіхів в інтеграції біженців, оскільки багато українських дітей навчається в естонських школах.