СЗЧ у ЗСУ: офіцер пояснює, чому це часто не дезертирство, а бюрократія

Коментарі офіцера Збройних Сил України щодо самовільного залишення частини

Як повідомляє ХВИЛЯ: Офіцер Збройних Сил України Андрій Дмитренко в ефірі з політологом Юрієм Романенком пояснив, що високі показники самовільного залишення частини (СЗЧ) в українській армії часто пояснюються бюрократичними перешкодами для офіційних переводів, а не дезертирством. За його словами, значний відсоток справ про СЗЧ стосується бійців, які не залишали фронт, а вдаються до цього механізму через труднощі з переведенням між підрозділами.

Дмитренко зазначив, що статтю про СЗЧ використовували як інструмент для обходу заборон Міністерства оборони на легальні переведення. Він підкреслив, що на сьогодні легальні переведення між підрозділами закриті, але процедура СЗЧ дозволена, що призводить до численних випадків, коли бійці змушені використовувати цей шлях для зміни місця служби. Офіцер вказав, що в Україні існує проблема організації процесу, що призводить до безтолковості в діях державної машини.

Порівняння з російською мобілізацією

У контексті порівняння з Росією, Дмитренко звернув увагу на те, що в РФ немає явища "бусифікації", тобто примусової вуличної мобілізації. Він зазначив, що в Росії мобілізація відбувається за рахунок фінансових стимулів та кримінального тиску, зокрема на ув'язнених та тих, хто затриманий за наркотики. Дмитренко підкреслив, що умови в Росії змушують людей йти на фронт через загрозу тривалого ув'язнення або ж підписання контракту.

"У нас теж державна машина могла б працювати більш людяно, але безжально", – Андрій Дмитренко.

Офіцер пояснив, що українська система мобілізації є м'якою, але безтолковою, в той час як російська – жорсткою. Він вважає, що явище "бусифікації" в Україні є наслідком поганої організації, а не неможливості реалізувати інші підходи.

Ця ситуація підкреслює важливість реформування бюрократичних процесів у військовій системі України, які можуть впливати на готовність та моральний стан військовослужбовців. В умовах війни, ефективність організації та швидкість реагування на потреби бійців стають критичними для забезпечення їхньої мотивації та стабільності на фронті.

Порівняння з російською моделлю мобілізації також вказує на те, що в Україні існує можливість для більш гуманного підходу до вирішення проблеми мобілізації, хоча наразі реалізація такого підходу ускладнена існуючими бюрократичними бар'єрами. Важливо, щоб державні органи звернули увагу на ці питання та забезпечили більш гнучкий і людяний підхід до управління військовими ресурсами.