Війна на виснаження: скільки ще витримає економіка України та чому 2027 рік може стати переломним

Україна здатна продовжувати оборону ще кілька років, але економічна ціна кожного наступного року війни зростатиме. Економіст Данило Монін попереджає про ризики фінансової залежності, руйнування промисловості та післявоєнної девальвації. Водночас він переконаний: якщо війну вдасться зупинити, ймовірність її повторного початку буде невисокою. Його головний висновок: військова стійкість держави не означає безмежної стійкості її економіки.

Українська економіка продемонструвала здатність адаптуватися до обставин, які ще кілька років тому здавалися несумісними з нормальним функціонуванням держави. Підприємства змінюють логістику, енергетики відновлюють пошкоджені мережі, а бюджет продовжує фінансувати оборону та соціальні зобов'язання.

Проте за цією стійкістю приховується дедалі складніша економічна конструкція. Значна частина державних видатків залежить від зовнішньої допомоги, промисловий потенціал зазнає втрат, а потреби оборонного сектору зростають швидше, ніж можливості національної економіки.

В інтерв'ю, присвяченому економічним і геополітичним перспективам України, економіст Данило Монін висловив думку, що головним обмеженням для тривалого ведення війни можуть стати не лише людські ресурси чи ситуація на фронті, а й фінансова спроможність держави.

«Стійкість України на кілька років ведення війни є. Просто вона потребує дедалі більшої кількості грошей», — зазначив економіст.

Економіка, яка навчилася виживати, але не відновлюватися

Однією з найбільших проблем Монін називає поступове скорочення цивільного виробництва. Російські удари по промислових підприємствах, складах, енергетичних об'єктах і транспортній інфраструктурі не обов'язково спричиняють негайний економічний колапс. Проте вони послаблюють здатність країни самостійно створювати додану вартість.

Особливо небезпечним економіст вважає заміщення внутрішнього виробництва імпортом. Держава може продовжувати отримувати надходження від ПДВ, але дедалі більша їхня частка формується завдяки ввезеним товарам, а не продукції українських підприємств.

Це дозволяє підтримувати бюджетні показники, водночас погіршуючи торговельний баланс і збільшуючи потребу в іноземній валюті.

За оцінками, наведеними Моніним, торговельний дефіцит України може наближатися до $80 млрд. Ці цифри є його інтерпретацією економічних тенденцій і потребують зіставлення з актуальною статистикою Національного банку.

Водночас українська економіка не втратила здатності пристосовуватися. Аграрний сектор залишається важливим джерелом експортних надходжень, оборонна промисловість нарощує виробництво, а підприємства знаходять альтернативні маршрути постачання.

Однак адаптація до руйнувань і відновлення економічного потенціалу — різні процеси. Перший дозволяє пережити наступний удар. Другий створює основу для майбутнього зростання.

Фінансова арифметика 2027 року

Найбільшу увагу економіст приділяє зростанню потреб України в міжнародному фінансуванні.

За його оцінками, якщо у 2023–2024 роках щорічні потреби в зовнішніх коштах становили близько $40 млрд, то у 2025 році вони перевищили $50 млрд. У наступні роки навантаження може збільшитися ще суттєвіше.

Монін припускає, що фінансові потреби держави у 2027 році можуть сягнути приблизно $91 млрд, а за умови розширення оборонних програм — зрости ще більше.

Це прогнозні оцінки співрозмовника, а не підтверджений остаточний обсяг бюджетного дефіциту.

Головна проблема полягає не лише в пошуку коштів на один бюджетний рік. Україна поступово переходить до моделі, за якої кожен наступний рік війни може вимагати більшого зовнішнього фінансування, ніж попередній.

«А хто, вибачте, даватиме ще більшу кількість грошей Україні й на яких умовах?» — ставить питання Монін, говорячи про перспективи 2028–2029 років.

Це питання має принципове значення. Гранти, пільгові кредити та інші фінансові інструменти по-різному впливають на майбутнє державних фінансів. Безповоротна допомога підтримує бюджет без збільшення боргових зобов'язань. Кредити забезпечують поточну ліквідність, але можуть створювати додаткове навантаження в майбутньому.

Україна може мати достатньо ресурсів для продовження оборони сьогодні, але водночас накопичувати економічні проблеми, які доведеться вирішувати після завершення бойових дій.

Російська економіка: чому швидкого виснаження може не бути

Монін скептично оцінює очікування швидкого економічного краху Росії.

На його думку, попри санкції, бюджетний дефіцит і втрати від українських ударів по нафтопереробній інфраструктурі, російська економіка зберігає значний ресурс для фінансування війни.

Економіст звертає увагу на відносно невисокий державний борг РФ, доходи від експорту енергоносіїв і можливість змінювати структуру військових витрат.

Водночас ці аргументи не означають відсутності економічних проблем у Росії. Інфляція, дефіцит робочої сили, санкційні обмеження, висока вартість кредитування та дедалі більша залежність промисловості від державних військових замовлень створюють довгострокові ризики.

Монін вважає, що російське керівництво теоретично може скорочувати витрати на наземні наступальні операції, зберігаючи інтенсивність ракетних і безпілотних ударів.

Такий сценарій не гарантує Москві стратегічного успіху, проте демонструє складність економічного виснаження противника, який має значні власні ресурси.

Водночас твердження, що Росія гарантовано здатна вести війну ще десять років, залишається припущенням. Реальні можливості залежатимуть від цін на нафту, санкцій, внутрішньої політики та характеру бойових дій.

Найважчий рахунок надійде після війни

Окрему небезпеку Монін бачить у післявоєнному періоді.

Завершення бойових дій не означатиме автоматичного повернення економіки до нормального функціонування. Навпаки, держава одночасно зіткнеться з необхідністю відновлювати інфраструктуру, фінансувати соціальні програми, підтримувати ветеранів, повертати людей на ринок праці та залучати приватні інвестиції.

При цьому міжнародна допомога може поступово змінити характер: замість фінансування поточних бюджетних потреб партнери дедалі більше зосереджуватимуться на відбудові та інвестиційних проєктах.

Монін попереджає, що за недостатнього відновлення експорту й внутрішнього виробництва це створить ризики девальвації гривні.

В інтерв'ю він припускає навіть можливість курсу близько 100 гривень за долар у несприятливому сценарії. Однак такий показник не є встановленим прогнозом: валютний курс залежатиме від резервів НБУ, обсягів міжнародної підтримки, інфляції, експорту та швидкості відновлення економіки.

Не менш серйозною проблемою залишається демографія. Тривала міграція, скорочення працездатного населення та руйнування економічних центрів можуть ускладнити відновлення навіть за наявності фінансування.

У такій ситуації післявоєнна реконструкція потребуватиме не просто відбудови зруйнованих об'єктів, а перегляду економічної географії країни.

Мирні переговори як економічний розрахунок

З огляду на ці ризики Монін виступає за активізацію дипломатичних зусиль для завершення бойових дій.

Він вважає, що переговори не слід автоматично ототожнювати з капітуляцією, а економічні наслідки затягування війни необхідно враховувати поряд із військовими та безпековими чинниками.

Водночас економічна доцільність припинення бойових дій сама по собі не гарантує стійкого миру. Без надійних гарантій безпеки, механізмів контролю та здатності України захищатися перемир'я може перетворитися на тимчасову паузу перед новою агресією.

Проте сам Монін оцінює ризик повторного масштабного вторгнення значно стриманіше. На його переконання, якщо бойові дії вдасться зупинити, ймовірність нового повномасштабного конфлікту буде невисокою.

«Я вважаю, що якщо війну вдасться зупинити, то її повторний початок малоймовірний», — наголошує економіст.

Таким чином, Монін розглядає завершення бойових дій не лише як можливість зменшити поточні економічні втрати, а й як шанс перейти до довгострокового відновлення країни без неминучої перспективи нової масштабної війни.

У цій логіці припинення війни може створити умови для повернення інвестицій, поступового відновлення виробництва та зменшення залежності державного бюджету від зовнішньої допомоги. Адже навіть за наявності значних міжнародних ресурсів економічне зростання потребує передбачуваності, якої складно досягти під час постійних бойових дій.

Водночас така оцінка залишається прогнозом економіста, а не гарантією безпеки. Її реалізація залежатиме від умов можливого врегулювання, військового потенціалу сторін і здатності міжнародних партнерів забезпечити дотримання домовленостей.

Саме тут проходить межа між економічним розрахунком і стратегічною безпекою.

Монін також позитивно оцінює потенціал американських інвестицій у видобуток українських корисних копалин, зокрема газу та критично важливих мінералів. На його думку, великі іноземні інвестиції можуть не лише створювати робочі місця, а й посилювати міжнародну зацікавленість у стабільності України.

Економічна присутність американського бізнесу, за такою логікою, може стати додатковим чинником стримування майбутньої агресії. Проте її ефективність залежатиме від масштабів інвестицій, політичних зобов'язань партнерів і загальної архітектури безпеки. Комерційні інтереси здатні посилювати міжнародну зацікавленість у мирі, хоча самі по собі не замінюють механізмів військового стримування.

Український парадокс: фронт може вистояти довше, ніж економіка

Головна суперечність, на яку звертає увагу економіст, полягає в тому, що військова та економічна стійкість можуть розвиватися різними траєкторіями.

Українська армія адаптується до технологічних змін, розширює використання безпілотників і роботизованих систем, а оборонна промисловість поступово збільшує власні можливості.

Водночас цивільна економіка зазнає втрат, демографічний потенціал скорочується, а залежність від міжнародних партнерів залишається значною.

Монін не прогнозує неминучого обвалу фронту. Навпаки, він вважає, що Україна здатна тривалий час утримувати оборону. Його занепокоєння стосується передусім економічної ціни такого сценарію.

«Чим довше триватиме війна, тим важче буде виходити з економічної кризи», — підсумовує економіст.

Водночас його позиція ґрунтується на припущенні, що завершення бойових дій не обов'язково призведе до нового циклу війни. Саме тому Монін вважає дипломатичне врегулювання потенційно вигіднішим для довгострокових економічних перспектив України, ніж продовження виснажливого протистояння на невизначений термін.

Однак із цього не випливає, що Україна має погоджуватися на будь-які умови завершення війни. Економічні втрати необхідно зіставляти з ризиками нової агресії, можливими територіальними поступками та довгостроковими наслідками для державної незалежності.

2027 рік може стати не моментом економічного краху, а перевіркою здатності України та її партнерів перетворити короткострокове фінансування війни на довгострокову стратегію виживання й відновлення.

Ключове питання вже не обмежується тим, скільки коштів знадобиться для наступного бюджетного року. Воно полягає в тому, яку економіку Україна матиме після війни — і чи залишиться в неї достатньо людей, підприємств та інвестицій, щоб забезпечити власне майбутнє.

Військова стійкість дозволяє державі захищатися. Економічна стійкість визначає, чи зможе вона розвиватися після завершення бойових дій.

І саме баланс між цими двома завданнями дедалі більше визначатиме стратегічні рішення України у найближчі роки.

Якщо прогноз Моніна щодо низької ймовірності повторної війни справдиться, її завершення може стати не лише військово-політичним компромісом, а й відправною точкою економічного відновлення. Якщо ж мир виявиться нестійким, Україна ризикує зіткнутися з новими безпековими загрозами ще до того, як подолає наслідки попереднього етапу війни.

Зрештою, найважливіше питання полягає не лише в тому, скільки ще років Україна здатна воювати, а й у тому, якою буде ціна цих років для її майбутнього.

Матеріал підготовлено на основі інтерв'ю економіста Данила Моніна та додаткового коментаря автора. Наведені прогнозні оцінки та сценарії відображають позицію співрозмовника й не є підтвердженими офіційними прогнозами.