«Він був налаштований іти за Батьківщину до кінця». Згадаймо Ярослава Пікузу

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ярослава Пікузу.

У березні 2022 Ярослав добровольцем пішов на війну. Захищав Київщину, брав участь у боях за рідний Ірпінь. А загинув на Донеччині, в районі Бахмуту, повідомили колеги Ярослава.

Народився Ярослав 12 серпня 1984 року в Ірпені, де й жив усе життя. Закінчив Ірпінську СЗОШ школу №12, а пізніше й Ірпінський економічний коледж, але працювати за фахом не пішов.

З 2019 року Ярослав працював у команді телеканалу СТБ як декоратор-постановник. Він брав участь у виробництві багатьох улюблених країною проєктів. Серед них: "Холостяк" та "Холостячка", "Супермама", "Супербабуся", "Пара на мільйон", "МастерШеф", "Зважені та щасливі", "Все буде добре", "Битва екстрасенсів", "Екстрасенси ведуть розслідування", "Я соромлюсь свого тіла", "Хто зверху", "Хата на тата", "Хто проти блондинок", "Євробачення", "Щасливі за 7 днів", "Таємниці ДНК" та інші.

Також захоплювався футболом. У березні 2022 року чоловік добровольцем пішов на війну. Евакуювавши родину з Ірпеня, одразу вступив до територіальної оборони міста.

"Він любив дивитися футбол. Дуже вболівав за команду 'Манчестер'. Навіть обрав собі такий позивний на війну. Знаю, що в молодості професійно займався футболом, але отримав травму ноги. Ну а після цього продовжив на вулиці з хлопцями бігати", - розповідає Ірина Пікуза.

Чоловік неодноразово брав участь у бойових діях при спробах проникнення диверсійно-розвідувальних груп на територію міста Ірпінь. Однак 21 березня під час чергового обстрілу з реактивних систем залпового вогню отримав поранення у плече та контузію.

"Його евакуювали в 'Охматдит', він там пролікувався, йому дали місяць відпочинку, ну а потім повернувся вже заново. Тренувався в Київській частині, потім їх відправили на навчання в Черкаси і звідти вже на Бахмутський напрямок", - каже дружина загиблого.

Ярослав був навідником 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу механізованої роти військової частини А4247. Ірина каже, що протягом останніх півтора року практично не бачилась з чоловіком. Проте навіть тих моментів було достатньо, аби побачити, як сильно війна змінює людей.

"З другою контузією взагалі... У нього ж ще одне поранення було. Він дуже змінився, психологічно було важко. Я це відчувала. Хотів переїхати з Ірпеня, бо тут було дуже важко адаптуватися, коли він приїжджав на бойові відпустки. Він завжди говорив мені: 'В Ірпені війни немає, а у нас далі триває'. Він завжди казав: 'Світ поділився на два: у кого є війна, а кого немає'", - каже дружина загиблого.

Військовий мало що розповідав про свої бойові завдання, аби не хвилювати родину.

Загинув захисник 26 червня 2023 року під час бойових дій неподалік села Іванівське Бахмутського району Донеччини.

Ярослав мав досить міцну громадянську позицію і дуже важко переносив події, що відбувалися після 24 лютого.

"Він був налаштований йти за Батьківщину до кінця. За нас, дітей, за майбутнє, сина... Він казав моє місце тут, ваше - там. Звісно, він не хотів помирати, у нього були плани на життя, дуже багато планів", - згадує дружина Ярослава.

Військовий змінився після травми на війні, але зберігав свою позитивну та відповідальну натуру. Він завжди виконував поставлені перед ним завдання і був позитивним втіхою для своїх товаришів.

Ярослав загинув на позиції під Бахмутом, це була його друга ротація на цей напрямок. Та ворожий вогонь щільно вкривав позиції й далі. Евакуювати Ярослава, аби надати термінову допомогу, не встигли. Поранення виявилися смертельними.

Ярослав дуже любив тварин і мріяв збудувати дім для безпритульних. Ця мрія залишилася невтілена.

"Він завжди мені казав між нами: 'Ти знаєш, Серьога, я мрію збудувати дім для безпритульних тварин'", - розповідає колега Ярослава Сергій Кристопчук.

Рішенням Ірпінської міської ради Ярославу Пікузі присвоєно Почесне звання "Почесний громадянин міста Ірпінь" (посмертно). У Ярослава залишилася дружина Ірина та дев'ятирічний син.

"Главком" долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам'ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.