Захищав рідну землю на передовій. Згадаймо 20-річного Владислава Бугайця

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Владислава Бугайця.

«Владислав загинув 7 березня 2024 року у районі селі Терни Краматорського району Донецької області, захищаючи Батьківщину не заради слави чи визнання, а заради ідеалів, за які варто боротися до кінця, насамперед за незалежність і мирне майбутнє в Україні», – йдеться у повідомленні Білицької територіальної громади.

Владислав народився 25 жовтня 2003 року у Полтаві. Навчався у Білицькій загальноосвітній школі №3, а згодом – у Полтавському професійному ліцеї.

У листопаді 2021 року Владислав був призваний на строкову службу. Після завершення строкової служби вирішив залишитися служити за контрактом у Національній Гвардії України. Захищав рідну землю на передовій у складі батальйону оперативного призначення «Карна»

Владислав загинув 7 березня 2024 року у районі селі Терни Краматорського району Донецької області, захищаючи Батьківщину.

Прощання із юним захисником України відбулося у рідному селищі 13 червня 2024 року.

Попрощатися з Владиславом прийшли рідні, друзі, побратими, мешканці громади. Селищний голова Микола Скрильник, волонтерка Олена Пронженко, бойовий побратим майор Пісня, педагогічний працівник філії «Білицька гімназія №3» Білицького ліцею №1 Білицької селищної ради Любов Максюта висловили прощальні слова.

Рідним було передано нагрудний знак «За відвагу» Національної Гвардії України, який не встигли вручити Герою за життя.

Молодий хлопець був не лише воїном, а й людиною з великим серцем, люблячим сином, надійним другом і прикладом для наслідування, для всіх, хто його знав, згадують у селищній громаді. Там також зазначають, що загибель Владислава є великою втратою для всієї громади.

«Душа пече від усвідомлення, що таких, як він, ми більше не побачимо серед живих. Його місце у родині, серед друзів, у суспільстві тепер порожнє, і цю порожнечу не заповнить жодні слова втіхи. Та разом із болем і скорботою у нас є й гордість. Гордість за те, що мали такого сина, друга, побратима. Його жертва не була марною, і ми завжди пам'ятатимемо про його відвагу, мужність і безмежну любов до України», – із сумом повідомляє Білицька територіальна громада.

У полеглого захисника лишилися тато Віталій Ілліч, мама Ірина Юріївна та сестра Софія.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам'ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам'ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.