Радник Офісу президента та в минулому головний антикорупційний флагман країни Сергій Лещенко заявив, що корупція - це глобальна проблема, якою страждають навіть Франція та стерильна Скандинавія. А те, що в Україні пачками ловлять чиновників на хабарях, - це зовсім не діагноз прогнилій системі, а радісний маркер її «очищення».
Естетика переобування
Спостерігати за тим, як в стрибку переобуваються професійні грантові борці з корупцією, коли їх нарешті пускають за державний стіл - окремий вид естетичного задоволення. Це та сама вражаюча метаморфоза, коли класичні «бджоли проти меду» раптом усвідомлюють, що їсти мед - це, виявляється, неминучий європейський стандарт і взагалі глобальний тренд.
Вчора — «вирок режиму», сьогодні — «макроекономічна норма»
Ще зовсім нещодавно, перебуваючи у статусі “вільних активістів”, цей же пул активістів з піною у роті доводив натовпу, що будь-яка вкрадена копійка - це вирок режиму, зрада Батьківщині і привід терміново змінювати владу. Корупція тоді продавалася нам як виключно наша, дремуча пострадянська прокляття.
Але варто було архітекторам системи видати вчорашнім палким розслідувачам пропуск у високі кабінети, теплі крісла в наглядових радах держмонополій та статус офіційних спікерів, як концепція кардинально змінилася. Тепер, коли система генерує багатомільйонні скандали в щоденному режимі, виявляється, що красти - це просто макроекономічна норма. Виявляється, в Парижі також беруть відкат, а в Стокгольмі пилять бюджети.
«Очищення» як форма цинізму
Ієзуїтська логіка про «очищення» б'є всі рекорди цинізму. Тобто, коли призначають абсолютно некомпетентних, але лояльних людей, які відразу починають тягнути все, що не “не вкрадено до нас” - це не провал кадрової політики. А коли їх через рік-два з ганьбою звільняють (щоб тут же замінити на нових, таких же) - це ми повинні радуватися, адже система «самоочищається». Поки ти зовні кормушки - крадіжка є злочином. Як тільки ти потрапив всередину - це перетворюється в прикре, але природне скандинавське практику.
Фінал: інституціоналізація завершена
Інституціоналізація колишніх активістів завершена на сто відсотків. Вони стали ідеальними, цинічними адвокатами того самого спрута, з яким клялися боротися все своє свідоме життя. Практика показала, що для перетворення палкого вуличного трибуна в лояльного бюрократа, який виправдовує схемотез, не потрібні репресії. Достатньо просто виписати йому солідну зарплату з бюджету. І він сам з екрану телевізора ехидно пояснить вам, чому красти під час війни - це дуже навіть по-європейськи.