Американська бюджетна арифметика дедалі менше нагадує історію про «торговельні перемоги» і дедалі більше — про дорогу серію експериментів, рахунок за які зрештою отримує сам Вашингтон.
За даними Міністерства фінансів США, дефіцит федерального бюджету в липні сягнув$432 млрд— приблизно на 48% більше, ніж роком раніше. Це найгірший липневий показник в історії та один із найбільших місячних дефіцитів від часів пандемічних локдаунів 2021 року.
Від початку фінансового року сукупний дефіцит уже досяг$1,799 трлн, фактично перевищивши результат попереднього року ще до завершення бюджетного циклу.
Але найбільш показова частина цієї історії — доля тарифної політики Дональда Трампа.
Тарифи, які почали коштувати грошей
Логіка тарифів була простою: підвищити вартість імпорту, змусити іноземних виробників поступатися американським компаніям і одночасно наповнити бюджет митними надходженнями.
На практиці механізм виявився значно складнішим.
У липні чисті митні надходження виявилися негативними. Казначейство повернуло бізнесу$33,38 млрд, а місяцем раніше — ще$49,2 млрд.
Сумарний обсяг уже здійснених повернень перевищив$100 млрдіз приблизно $166 млрд, раніше стягнутих з імпортерів за тарифами, які згодом стали предметом судових спорів.
Тариф, який мав бути джерелом доходів, перетворився на бюджетне зобов’язання.
Правовий бумеранг
Саме тут торгова політика стикається з американською інституційною системою.
Якщо суд визнає частину тарифних рішень незаконною або запровадженою з перевищенням повноважень, уряд змушений повертати вже отримані гроші.
Таким чином виникає рідкісний для податкової політики ефект: держава спочатку записує надходження до бюджету, а потім змушена сторнувати їх через судові рішення.
У результаті бюджетні прогнози виявляються завищеними, а дефіцит — більшим, ніж передбачалося.
Бюджетне управління Конгресу вже оцінює недоотримані доходи приблизно у$250 млрдпорівняно з попередніми очікуваннями.
Нові тарифи замість старих
Втім, адміністрація не відмовляється від самого інструменту.
На зміну оскарженим заходам приходять нові тарифи — у діапазоні приблизно10–12,5%для десятків торговельних партнерів, на які припадає переважна більшість американського імпорту.
Політична логіка зрозуміла. Білий дім хоче одночасно захистити внутрішнього виробника, скоротити торговельний дефіцит і продемонструвати виборцям жорсткість щодо зовнішніх конкурентів.
Проблема полягає в тому, що тарифи — це не безкоштовний податок на іноземців.
Їх першими сплачують американські імпортери. Частину витрат вони перекладають на покупців через вищі ціни, частину — на постачальників, а частину поглинають у власній маржі.
У підсумку тарифна політика стає не лише торговельним, а й інфляційним та бюджетним питанням.
Витрати продовжують зростати
Одночасно зі слабшими доходами Вашингтон стикається з іншою проблемою: федеральні витрати залишаються надзвичайно високими.
За місяць вони зросли приблизно на22% — до $766 млрд.
Великі соціальні програми, оборона, обслуговування державного боргу та інші обов’язкові статті бюджету залишають уряду дедалі менше простору для маневру.
Саме тому навіть десятки мільярдів доларів тарифних надходжень виглядають скромно на тлі дефіциту, що вимірюється трильйонами.
Торговельна політика зустріла бюджетну реальність
У Вашингтоні тарифи продаються як інструмент сили. У бюджетній звітності вони виглядають значно прозаїчніше.
Якщо нові мита приносять доходи, але водночас провокують судові повернення, підвищують ціни та створюють невизначеність для бізнесу, їхній чистий ефект стає набагато менш очевидним.
Саме в цьому полягає головний парадокс нинішньої американської торговельної політики.
Ідея полягала в тому, щоб змусити зовнішній світ більше платити Америці. Але якщо частину цих коштів доводиться повертати, а дефіцит продовжує встановлювати рекорди, рахунок зрештою залишається всередині країни.
У політиці тарифи можуть виглядати як зброя.
У бухгалтерії вони залишаються лише ще одним рядком у балансі.