Навчитися говорити: щоб не бути «розквашеним яблуком»

Теми насилля та ВІЛ/СНІДу завжди були табуйовані. Чи стало від їх замовчування комусь легше, чи знизився рівень стигми та дискримінації – спробуємо розібратися.

У часи стрімкого розвитку новітніх технологій, коли світ змінюється щохвилини, люди стали більш вибагливими, проте менше заглибленими в складні питання. Говорити про домашнє насильство або ВІЛ завжди вважалося поганим тоном, чимось з розряду тем-табу.

«Що скажуть люди?», «Що подумають друзі?», «Я не можу виставити чоловіка/жінку, як агресора, бо це соромно»…безліч аргументів для замовчування. Родинні устрої, принципи невтручання, сором – так виправдовують свою бездіяльність люди, коли мова заходить про побої, знущання або такі хвороби, як ВІЛ, туберкульоз.

Здавалося б, принципово різні теми: насилля і ВІЛ. Але, ставлення суспільства до них майже однакове. Страшно зізнатися, що ти ВІЛ-позитивна людина. Впершу чергу зізнатися собі, бо хворіти – це в принципі страшно. Особливо, коли з усіх прасок нам тільки і розповідають, про смертність, невиліковність, жахи. Про те, що самі винні у тому, що заразилися: «не той спосіб життя», «блуд», «асоціальність» і так далі. Штампи і стереотипи – відмежовують людину від допомоги і можливості отримати лікування.  І вона (людина) закривається в собі, просто виключає себе з життя, як те яблуко, що впало з дерева – починає всихати, стає розквашеним і поволі таки помирає. Навіть не підозрюючи, що життя не закінчилося. Що є вихід і його можна знайти, варто лише заговорити.

«Саме для того, щоб люди не боялися, щоб наважилися і пішли лікуватися, було започатковано проєкт «Позитивна віра: активізація релігійних громад та організацій для подолання стигми і дискримінації людей з ВІЛ», який здійснює ЕЛЕОС-Україна за підтримки «100% життя» - Мережа ЛЖВ. Враховуючи той факт, що церква на сьогодні має величезний вплив у суспільстві, ми намагаємося через представників релігійних організацій донести інформацію про профілактику ВІЛ-інфекції, розповісти про важливість лікування та зменшити рівень стигми та дискримінації стосовно людей, що живуть з ВІЛ», - Сергій Дмитрієв, член Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ інфекції/СНІДу.

Схожа ситуація простежується і з домашнім насиллям. Досі для захисту жінок і для чоловіків, які потерпають від домашнього насильства нічого кращого не вигадали, ніж шелтер. Хоча це і тимчасовий прихисток. Але зазвичай жертва залишається жертвою навіть на стадії, коли вона звертається до поліції, бо там одразу їй починають ставити питання: а що ви зробили не так або чим ви могли розгнівати, або що ви сказали в той момент, коли у відповідь відбувалося насилля». Люди не надто «напружуються», щоб розібратися в проблемі. Нас вчили, що «б’є – значить любить», «це їхня сім’я, самі розберуться», «вдарив – значить заслужила». Виходить замкнене коло – відбувається насилля, але говорити про нього «зась», бо «сама винна». Крім того, коли мова заходить про насильство, виникають гарячі суперечки, мовляв, жорстокість про яку розповідає жертва, не припустима в публічному просторі, людям потрібні позитивні історії з happy end-ом. А що залишається людині, яка потерпає від знущань? Мовчати? Терпіти? Виключати себе з життя? Перетворюватися на розквашене яблуко?

«Шелтер святої Ольги, який відкрився нещодавно на Київщині – це безпечне місце для жінок та дітей, які наважилися вирватися з безкінечного кола насилля. Ми надаємо можливість перебути складний період свого життя під наглядом соціальних працівників, психолога. Ми підтримуємо жінок у їхньому бажанні змінити на краще своє життя, допомагаємо працевлаштуватися, поновити документи, тощо. Але, усі мають розуміти, що це тільки невеличкий крок до життя без насилля. Багато залежить від самих жінок та чоловіків, багато залежить від суспільства. Люди мають навчитися приймати проблему, розуміти її та адекватно вирішувати. Не навішувати ярликів, не йти за стереотипами, які прищеплювалися роками. А змінюватися, як це робить світ – щохвилини «оновлювати» свою систему цінностей. Тільки тоді ми подолаємо бар’єри, стигму та дискримінацію», - Олена Танасійчук, програмна директорка ЕЛЕОС-Україна. 

11 січня цього року в Україні почали діяти ухвалені раніше зміни до законодавства для протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству.

Зокрема, вони передбачають можливість запровадити обмежувальні заходи для підозрюваних у вчиненні насильства: їм можуть заборонити проживати чи перебувати на одній території із постраждалою особою, наближатися на визначену відстань до місця її роботи або навчання, контактувати через засоби зв’язку або через третіх осіб, їй можуть також обмежити спілкування з дитиною, якщо насильство вчинили щодо неї або в її присутності.

За даними МОЗ України, з 1987 по 2020 роки від СНІДу  померли 53 547 людей. Кількість померлих за 2010-2019 роки становить 33 650 людей. Смертність від ВІЛ-інфекції та СНІДу зменшилася в два рази. За минулий рік Україна втратила 2,5 тисячі людей, які померли від ускладнень ВІЛ-інфекції.

Національна соціальна сервісна служба України зафіксувала у 2020 році 211 362 звернення щодо насильства в сім’ї.

Протягом 2020 року до органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, надійшло 211 362 звернення щодо насильства в сім’ї, з них – 2756 від дітей, 180 921 – від жінок, 27 676 – від чоловіків.

То чи варто мовчати і перетворюватися на розквашене яблуко? Це рішення особисте. Але життя надто прекрасне, щоб мовчки спостерігати за його завершенням.

Хочеш першим дізнаватись новини? Підписуйся на наш Facebook, Instagram, Telegram. Будь з нами!