"Після обміну не піду воювати. Місцеві на Донбасі дивляться на нас вовком"

Із початку повномасштабного вторгнення Україна повернула додому 2324 полонених. Жодній країні під час такого конфлікту раніше не вдавалося досягнути такого результату за Женевськими конвенціями, обміни полоненими мають відбуватися після завершення бойових дій. Україна утримує захоплених на полі бою росіян згідно з міжнародним гуманітарним правом. Водночас досить часто від рідних наших поневолених захисників доводиться чути, що українців у Росії катують і морять голодом

 В одного з працівників табору для російських військовополонених син був у ворожій неволі. І цей працівник добре ставиться до росіян, яких утримує Україна, пригощає цигарками, розповів один із керівників українського табору. Казав, може, й із його сином хтось так добре поводитиметься. У цьому відмінність у ставленні українців і росіян до бранців. Сина працівника колонії згодом обміняли.

Табір, де утримують російських полонених, розташований на заході України. Місце мальовниче навколо поля, гаї та пагорби.

Коли прибувають новенькі, їм видають табірну робу й забирають на зберігання те, в чому вони прибули. Ці речі тримають у великих пакетах, а то й картатих сумках. Але, наприклад, обручок чи сережок не забирають їх можна носити. Один із полонених, який працював у майстерні, а саме клеїв паперові сувенірні пакетики, був із кульчиком у вусі.

Потім новоприбулі йдуть у душ. Далі відвідують кімнату, яку працівники колонії називають барбершопом. Стрижуть там усіх однаково.

 Вони можуть залишати бороду, але поки що ніхто не захотів, жартує один із працівників.

У наступному приміщенні фельдшер проводить попередній медичний огляд описує, хто в якому стані приїхав. Після цього прибулі потрапляють на два тижні на карантин. Там досить непогані умови тепло, чисто, свіжий ремонт, є кухня. Під час карантину за ними спостерігають психологи. Наприклад, чи схильний хтось до самогубства. Є невелике подвір'я для прогулянок із турніком і брусами для тих, хто хоче розім'ятися. Для всіх полонених поза карантином є спортивний майданчик із футбольним полем, тренажерами й турніком.

Два місяці тому в медсанчастину привезли рентген-апарат полонені часто приїжджають із пораненнями й ампутаціями. Є своя ультразвукова діагностика. Діє добре обладнаний стоматологічний кабінет. Працюють психолог, терапевт. За необхідності запрошують спеціалістів із центральних лікарень.

Кухня в таборі як домашня. Полонені можуть заварювати чай і каву. На спеціальному стелажі зберігають те, що купили у крамниці на території табору, чи те, що їм передали рідні посилкою. Це переважно солодощі. На обід такого не дають.

Рядові й сержанти працюють. Офіцери за бажанням. Робочий день 8 год. Працюють шість днів на тиждень. У майстерні клеять паперові пакетики для алкогольних напоїв. Раніше робили пакети з видами Львова. Робота хоч і одноманітна, але проста. Згідно із Женевськими конвенціями, полонені не мають виготовляти продукцію, що може зачепити їхню гідність, а також військову патрони, наприклад. Більш здібні працівники плетуть садові меблі з пластикової "лози". Додому повернуться з новою професією. За роботу отримують приблизно 400500 гривень на місяць чверть швейцарського франка за годину, за конвенціями. Після роботи їх обшукують сканером, щоб ніхто не забрав гострих-різальних предметів. Потім шикуються й ідуть на обід чи вечерю.

У їдальні нещодавно зробили ремонт нова плитка, нові умивальники. Дають гороховий суп, вермішель, шматок м'яса й вінегрет. А також чверть хлібини. Готують їжу самі полонені.

У крамниці великим попитом користується кока-кола. На прилавках переважно солодощі печиво, шоколадки. Є також "Мівіна", консервація. Можна придбати засоби гігієни та цигарки. У кожного полоненого є спеціальний рахунок, на який рідні можуть надіслати гроші.

Із утримуваними в таборі росіянами говорять виключно українською. Приблизно на другому місяці перебування ті все розуміють.

Усі, кого ми запитували, спілкувалися з рідними телефоном. Їхні близькі знають, де вони та що з ними. На відміну від наших фактично під час кожного обміну додому повертається частина наших захисників, про перебування яких у полоні не було жодної інформації.

Серед російських бранців є москвичі, жителі Калінінградської області, з Мурманська, Краснодара, Чувашії, Бурятії.

Москвич років 40 розповів, як пішов воювати. Він батько чотирьох дітей. Подивився програму пропагандиста Соловйова й вирушив добровольцем "допомагати хлопцям, бо їм важко, багатьох під Ізюмом повбивали". Тепер хоче, щоб його обміняли.

 А як обміняють, потім знову підеш? питаємо.

 Ні, вже не піду. Хай хтось інший воює. Бо місцеві на Донбасі погано до нас ставляться. Не цінують, що ми їх прийшли захищати. Вони на камеру кажуть одне, а в житті вовком на нас дивляться. Не хочу їх більше захищати.