Самі понятні та осмислені проблеми мобілізації розкриваються у книзі «Пригоди бравого солдата Швейка» чеського письменника Ярослава Гашека. Вона повністю описує стадії Першої світової війни, від радості до розчарування. Шкода, що автор не дожив до кінця, бо ми б ще багато цікавого прочитали.
Ця прекрасна книга яскраво показує, як соціум діє під час війни на повсякденному рівні.
Народ не піде на мобілізацію незалежно від того, як його закликати до патріотизму.
У Гашека «патріоти» вчиняють над собою насилля, аби уникнути служби в Армії, але їх зневіряють і викликають силою чергові комісії, лікарі, поліція та місцеве керівництво.
Така ситуація є як в Україні, так і в РФ.
У РФ примусова мобілізація і великі гроші в 5-6 разів вищі, ніж зарплата простого росіянина, підштовхує людей з бідних регіонів йти на службу в армію.
Україна має запропонувати більше перш за все вартістю служби, якщо хоче забезпечити високий рівень мобілізації. Але на жаль, у нас недостатньо ресурсів для цього. Тільки люди, які перебувають на передовій, отримують достойну зарплату. Хоча це справедливо, командування не отримує достатньо коштів, тому багато офіцерів виходять у відставку через вік або інші причини. Крім того, низькопосадових офіцерів також звільняють та порушують проти них кримінальні справи.
Таке ставлення знімає патріотичний запал і викликає законне запитання у будь-якого військового: а чому саме я тут вже 2 роки, а інші ні?
Що стосується штурмовиків, 100000 гривень за ризиковану службу на фронті – це невелика сума. Особливо коли можна зникнути безвісти, залишившись 500-м, тоді родина не отримає жодних виплат.
І не говоріть мені про патріотизм – на перших роках це може працювати, але коли ти бачиш корупцію на снарядах, а у твоєму підрозділі 1 міна в поганим стані і тобі потрібно йти в «нору» під ворожим обстрілом та ризик ураження – зникає будь-яка мотивація.
Наші добровольці вже відправилися на фронт і їх кінець близький, а вони – краще з кращих.
Тож де шукати мотивацію? Росія знайшла відповідь на це питання. Вона примусово мобілізує і пропонує гроші в рази більше, ніж росіянин може заробити за місяць. І люди йдуть на це.
Проблема полягає в тому, що у РФ є ресурси, як фінансові, так і людські, які в Україні відсутні.
Отже, в умовах обмеженого ресурсу ми повинні більш ефективно використовувати цей ресурс. Потрібно переглянути принципи набору людей із цивільним досвідом в першу чергу.
Наразі наші військові комісії звертають увагу тільки на тих, у кого є військовий досвід, набутий десятки років тому.
Ніхто не зважає на цивільний досвід призовників.
Завдяки цьому провідні юристи, логісти, менеджери, бухгалтери, програмісти, інженери тощо раптом стають штурмовиками, а особи з військовим досвідом та званням можуть бути не призвані до армії через відсутність вакансій або через бажання нинішнього керівництва. Я знаю декілька прикладів генералів і полковників, які перебувають в такій ситуації.
Держава сама нейтралізує запит на патріотизм своїми нічим не обґрунтованими діями, а також знижує мотивацію через зменшення зарплат тим, хто керує структурою армії. Навіть деякі військові сили, такі як СБУ та прикордонники, не отримують достатніх доплат і жахливо ніздрять.
В таких умовах нам потрібно переглянути підхід до мобілізації. Спочатку – заохочення та організаційний підхід, потім – логіка і конституційні вимоги, а потім – примус. Інакше це не спрацює.
Адже ми будемо потім читати книгу «Пригоди бравого солдата Пилипчука» і зіткнемося з наслідками, які багато в чому схожі на наслідки Першої світової війни.
Портал свіжих новин INKORR .
Всі права захищені.
Умови передруку та іншого використання матеріалів видання INKORR.
Партнери сайта:
«Пошук роботи за кордоном»
