Розпад Османської імперії і формування сучасного Близького Сходу в книзі Котел

Обговорення книги "Котел"

Як повідомляє ХВИЛЯ: У новому інтерв'ю Девіда Фрума з британським істориком Саймоном Себагом Монтефіоре обговорюється книга "Котел", в якій аналізується розпад Османської імперії та формування сучасного Близького Сходу, а також етнічні чистки, геноциди та політичні трансформації регіону з 1900 року до сьогодні. Книга висвітлює складний процес, в якому націоналізм, релігійні конфлікти та політичні зміни призводили до насильства та витіснення різних народів.

Приблизно 1890 року більшість території Близького Сходу перебувала під владою Османської імперії. Напередодні арабських завоювань, близько 630 року, Близький Схід був християнським на 90%. Протягом наступного тисячоліття частка християн зменшилася до 25%, а до 1890-1900 років залишалася приблизно на цьому рівні. Сьогодні християни становлять близько 4% населення Близького Сходу. Вірмени, які жили на території Османської імперії з давніх часів, мали власні царства в Східній Анатолії і були одними з перших народів, що прийняли християнство, не прийнявши іслам.

Реформи та насильство

Під час Танзимату, що тривав з 1830-х до 1850-х років, османські реформи формально зрівняли права мусульман, християн і євреїв. Однак, після війни з Росією 1877-1878 років султан Абдул-Гамід II розпустив парламент і впровадив ісламський османізм. За правління Абдул-Гаміда II сталася Гамідійська різанина, а в 1890-х роках вірмени зазнали нападів і погромів. Між 1895 і 1918 роками загинуло близько 2 мільйонів вірмен, а під час Першої світової війни - близько 1,1 мільйона. За цей же період загинуло близько 300 тисяч маронітських християн у Лівані, понад 400 тисяч понтійських греків і кілька сотень тисяч ассирійських християн. Геноцид проводився державою Османською імперією і урядом молодотурків.

“Це був перший сучасний геноцид”, - зазначає Себаг Монтефіоре.

Після Першої світової війни президент США Вудро Вільсон підтримував американський мандат над Вірменією, але Конгрес не схвалив це. Мустафа Кемаль Ататюрк створив Турецьку республіку, розгромивши вірменські сили у Східній Анатолії, і не дозволивши створити вірменську державу там. У 1922 році турецькі війська перемогли грецькі війська в Західній Анатолії, а Лозаннський договір 1923 року формалізував обмін населенням між Туреччиною і Грецією. Пожежа Смірни 1922 року призвела до масштабних руйнувань і жертв серед грецького населення.

Після Першої світової війни Єгипет залишався космополітичним із великими грецькими, єврейськими і ліванськими громадами. Сирія і Ліван були під мандатом Франції, що могло призвести до поділу на кілька держав за конфесіями. Ірак сформувався з трьох османських вілаєтів - Басри, Багдада і Мосула. У 1930-х роках Туреччина придушувала курдські повстання, застосовуючи отруйний газ, вбивши 40-50 тисяч курдів. Третину населення Багдада складали євреї, які мали великі торговельні родини, наприклад, Сассуни. У 1941 році в Багдаді стався погром Фархуд проти євреїв, натхнений нацистською пропагандою.

Після Другої світової війни в Єгипті була проведена арабізація і націоналізація економіки, що призвело до вигнання греків, італійців і євреїв, а також економічного занепаду. Держава Ізраїль була створена після голосування ООН 1947 року і вистояла у війні за незалежність. Створення Ізраїлю супроводжувалося вигнанням арабів, а євреїв вигнали з інших країн Близького Сходу. Конфлікт між Туреччиною та курдами призвів до загибелі близько 100 тисяч цивільних протягом наступного століття. Створення Пакистану 1947 року супроводжувалося убивствами від 1 до 3 мільйонів людей і переселенням 12-14 мільйонів.

У 2000 році в Іраку жило близько мільйона християн, а після ісламістського повстання залишилось близько 115 тисяч. У 1860 році в Дамаску вбили 25 тисяч християн. Режим Саддама Хусейна забезпечував сунітське панування і жорстоко атакував шиїтів і курдів, застосовуючи отруйний газ.

“Знову й знову повторюється одна закономірність: якщо у вас немає держави, ви ніщо; а якщо держава є, утвердити її можна лише автократією або репресіями”, - підкреслює Себаг Монтефіоре.

Ця книга є важливим внеском у розуміння історичних процесів, які вплинули на формування сучасного Близького Сходу. Вона підкреслює, як переслідування і насильство, що відбувалися на фоні політичних і релігійних конфліктів, формували демографічні та культурні зміни в регіоні. Розуміння цих подій може допомогти сучасному суспільству усвідомити складність та трагічність історії, а також важливість пам'яті про загиблих у конфліктах, що тривають до сьогодні.