Як шукають тіла загиблих на нулі? Журналіст провів день зі спеціальним загоном

В Україні на лінії фронту діє кілька організацій, які займаються пошуком та вивезенням тіл загиблих. Одна з найбільших – пошуковий загін «Плацдарм». Журналіст «Главкома» провів день із командою загону та задокументував процес пошуку загиблих.

Керівник пошукового загону Олексій Юков розповів, що майже щодня разом із побратимами виїжджає до лінії розмежування. Їхній автомобіль має назву «Валькірія» – авто з великою білою будкою, чорним хрестом і надписом «200».

За слова Юкова, дорога займає до години часу, кожен із хлопців сконцентрований та намагається провести цей час в тиші, розуміючи ризики. Хлопців та саму «Валькірію» знають на всіх блок-постах, тому у місця, де немає проїзду цивільних, пошуковців пропускають без особливих запитань – їх роботу мало хто наважиться зробити.

«Зараз ми працюємо в районі Бахмута, а саме у звільнених селах Андріївці і Кліщіївці. Тут дуже багато полеглих росіян (часто в пропорціях один український загиблий до семи-восьми росіян) і ми стараємося вивозити усіх. Але умови настільки небезпечні… Кожен такий виїзд ризикуємо своїм життям задля повернення кожного загиблого додому. Адже для батьків, дружин, рідних дуже важливо поховати свого сина, чоловіка, брата. Особливо важко тим, у кого рідна людина перебуває у списках зниклих безвісти. Вони розуміють, що хлопці лежать у полях і ніхто їх не забирає. Тому це наша робота, і ми робимо її сумлінно», – говорить Олексій Юков. 

Основна амуніція хлопців – це бронежилет, каска, аптечка, рукавички, захисна маска, гумові костюми і черевики. У багажнику завжди є болгарка та пилка (діставати рештки доводиться з-під завалів будинків, дерев, а в холодну пору року розкопати замерзлу землю лопатою не просто). У нинішніх умовах автомобіль доводиться лишати за 3-5 кілометрів від місця роботи, тому беруть з собою лише необхідне і неважке – щуп, пакети та невеличкі лопати. 

Невеличкий інструктаж з планом дій на день від Юкова, і четверо хлопців у формі відправляються на пошуки тіл. Цю відстань доводиться йти, а на деяких ділянках повзти посадкою, розбитою дорогою зі знищеною технікою на узбіччі. Переміщуються хлопці швидко в тиші, аби можна було розчути ворожий дрон. Тікати від нього немає сенсу. Головне – знайти дерево, за яким можна сховатися.

Окрім російських fpv-дронів, розтяжок і мін, позиції легко прострілюються артою. Не так складно знайти тут загиблого, важче – його оглянути, відкопати і донести до автомобіля. Це необхідно зробити за мінімально можливий час, помилка і затримка можуть коштувати життя.

Команда починає працювати, кожен мовчки робить своє: один розчищає територію від сміття, листя, гілок та землі, інший проходить її щупом. Як тільки тіло виявлено – місце маркують та ретельно перевіряють на наявність мін і розтяжок. Далі обережно обкопують лопатою периметр, і в хід йдуть більш делікатні знаряддя праці – ножі та невеликі щітки, за допомогою яких очищують, обережно виймають і переносять рештки та одяг на спеціальний поліетиленовий пакет, прикріплюючи до нього бірку з інформацією про тіло і його місцезнаходження.

Останній і найбільш небезпечний етап – запакувати, швидко донести пакети та завантажити їх до «Валькірії». Зазвичай, один пакет з рештками, які пролежали кілька місяців, важить в середньому 15-20 кг. Але, якщо людина загинула нещодавно і її тканини не встигли розкластися, вага з амуніцією може складати і більше 50 кг. Таку ношу хлопці доправляють до транспорту вдвох або втрьох, це сповільнює евакуацію і збільшує ризики.

Журналіст зазначає, що за один день загону вдалось дістати рештки восьми загиблих. Після того, як їх завантажили до авто, хлопці з «Плацдарму» везуть двохсотих у невелике село за 30 км. Тут тіла дістають, кладуть на траву і ретельно оглядають, шукають у кишенях, на одязі розпізнавальні знаки, жетони, документи, інші речі, за якими можна ідентифікувати тіла. Далі їх фотографують, нумерують та складають у спеціальну машину-рефрижератор.

«Що керує мною і змушує кожен день робити цю роботу? Мабуть, те, що я не хотів би, щоб через людські кістки переступали. За великим рахунком, немає значення, чи це тіло нашого воїна, чи ворога. Так, я усвідомлюю, що саме росіяни прийшли на нашу землю нас убивати. Але своєю гуманністю ми відрізняємося від них. Єдине, про що я думаю, коли знаходжу тіла ворога: чого ви до нас прийшли, навіщо вам така безславна смерть в багнюці, в якій ваша душа не знайде спокою? Ви самі загинули, і хочете з собою нас забрати на той світ?» – ставить риторичні питання Олексій Юков.

Ще одна вагома причина, яка спонукає працювати команду, тіла росіян – це теж обмінний фонд. Окрім військовополонених українська сторона обмінює тіла і так повертає наших загиблих героїв. Росія неохоче погоджується на подібні обміни, але якщо вони відбуваються, то пропорційно – тіло за тіло.

До слова, триває 778-а доба повномасштабної війни Росії проти України. Протягом минулої доби відбулося 55 бойових зіткнень. 

Читайте також:

• Ті, хто шукає тіла і рятує душі загиблих на війні
• Обличчя ворога. Розмови віч-на-віч
• Авдіївка. Ті, хто тримають небо