Рута, яку не вберегли. Згадаймо Аллу Пушкарчук

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько–українська війна. Нині згадаємо Аллу Пушкарчук. 

Алла Пушкарчук закінчила Інститут журналістики Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю видавнича справа та редагування, а також Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого за спеціальністю «театрознавство».

Під час Революції гідності долучилася до «Правого сектору», згодом у межах їхнього інформаційного відділу їздила на фронт – писати й фотографувати. Тоді й отримала позивний «Рута».

Її репортаж «Поворот праворуч» увійшов у 10-ку фіналістів Конкурсу художнього репортажу «Самовидець» 2016 року. 2017 року – із серією фотографій з війни увійшла в число переможців XIX Міжнародного фотоконкурсу від Всеукраїнської газети «День».

З серпня 2014 року по квітень 2018 року працювала в 5-му окремому батальйоні Української добровольчої армії як журналістка й фотографка. Згодом демобілізувалася і працювала журналісткою, редакторкою стрічки новин у журналі «Український тиждень» (2018-2020), де вона зросла від новинарки до культурної оглядачки, а також піарницею у видавничому домі «Комора» (2019-2020).

2021 року Алла Пушкарчук подалася на посаду випускової редакторки, й з понад 140 резюме ми обрали саме її, вона найкраще впоралася з усіма завданнями. Алла працювала у команді Читомо пів року як редакторка новин і координаторка проєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople).

Після початку повномасштабного вторгнення Алла разом із коханим Максимом пішла в ЗСУ, була мінометницею в 58 ОМПБр, працювала з бусоллю та артилерійськими програмами в планшеті.  

Захисниця України Алла Пушкарчук загинула 25 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Удачне Покровського району Донецької області. «Загинула внаслідок ракетного обстрілу на руках у коханого», – розповів «Читомо». 

За даними ІМІ, Алла Пушкарчук стала 77-ю у списку медійників, що загинули унаслідок російської агресії проти України.

Якою запам'ятали Аллу друзі, колеги і знайомі

Ось як згадує про Руту військовослужбовець, колишній головний редактор «Тижня» Дмитро Крапивенко: 

«Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці. На тому етапі життя наші шляхи з Рутою не перетиналися.

Ветерансько-волонтерська пошта повідомила мені про неї як «є одна мала, воювала у «Правому секторі», зараз намагається знайти себе у цивільному житті, має журналістський досвід, може візьмеш її в «Тиждень»?. Це був 2018-ий. Ми зустрілися. В Алли був сумний втомлений погляд, вона була дуже затиснута емоційно. Я намагався жартувати, обнадіював її, що все в неї вийде і в Тижні вона знайде себе. Вона намагалася посміхатися, просто витискала із себе посмішку, здавалося їй це завдавало ледь не фізичного болю.

Ми взяли Аллу в команду «Тижня». Вона добросовісно працювала, зростала від новинаря до повноцінної культурної оглядачки. Але мене тішило навіть не це: я з радістю відзначав як змінювався гардероб Алли до більш яскравого і жіночного. Я був дуже радий чути, як вони сміялися у ньюзрумі. Рута відтавала від років війни. Думаєте, я це все нафантазував, чужу душу не пізнати? У мене є факти. На початку 2020-го Алла вирішила піти працювати у видавничий бізнес, мене дещо засмутила ця звістка. Алла на прощання подарувала мені книжку Леоніда Плюща «Його таємниця, або «Прекрасна ложа» Хвильового із дарчим написом: «Дякую за рік у «Тижні»! Він став для мене роком повернення віри у свої сили і у людей».

Можливо, я зробив не так багато хорошого у своєму житті, але у цих словах є щось таке, що вселяє впевненість у тому, що деякі речі у своєму житті я робив правильно, і далі буде важко, але ніколи соромно (с). Через якийсь час Алла і «Тиждень» пережили реюніон (возз'єднання після роз'єднання. – ред.), це були часи дистанційної роботи, тому вона могла працювати і з рідної Волині, і з Харківщини, де жив Максим – її майбутній чоловік.

Ми почали частіше спілкуватися з початком повномасштабки. Не мав сумніву, що вона і Максим у лавах ЗСУ. Був період, коли ми були зовсім поруч на фронті, але розминулися. Рута прислала мені маршрут, як дістатися Зайцевого (того, що під Бахмутом). Це була справжня дорога смерті, але іншої на той час не існувало, і я вдячний їй за ці пунктирні лінії на гугл мапі.

Останній (не крайній, на жаль) раз ми говорили з нею вже у цьому році. Домовилися написати один одному, «коли будуть якісь хороші новини». Їх не сталося. Стався фатальний обстріл, який забрав життя Рути.

Алла була з того покоління, що дорослішало на війні і жадібно будувало плани на майбутнє. Вона колекціонувала народні прикраси, живо цікавилася культурним життям, постила фото котиків, які з нею були повсюди.

Ніхто не замінить Аллу. Ні у мирному житті, ні в воєнному. Це невідновлювана втрата у повному сенсі.

Для мене заповітом стануть її слова про те, що її бісять ветерани, які поводяться у дусі «я був в АТО, а ти, бля, хто?» Вона не терпіла зухвальства і зайвого пафосу. Вона навіть знесла свій ФБ, щоб не загрузати у срачах. Але деякі її дописи збереглися, як от цей від червня 2023-го, актуальний, ніби написаний вчора:

«Слова «перемога, перемагаємо» я можу сприймати лише в саркастичному ключі, коли, наприклад, читаю новини про чоловіків, у яких «немає країни, є тільки сім'я», чи які радше втопляться в Тисі, ніж підуть у військо; чи коли занурююсь у неконтрольований потік коментарів про «нехай воюють професійні військові, я взагалі зброї в руках не тримав чи не тримала, я корисніший чи корисніша тут» – економіка, культура та всі ці речі, знаєте.

До слова, я за фахом театрознавиця, але понад рік працюю в мінометному розрахунку, маю справу з відповідним програмним забезпеченням, із бусоллю, із нескінченним потоком цифр під супровід вибухів, безсонних ночей і загострення то тих, то інших хронічних болячок. Хоча ставити свій досвід за приклад небезпечно, бо ж «я сама обрала війну, хоча могла спокійно сидіти вдома. Чому молоді дієздатні жінки, у яких немає дітей, повиїздили за кордон як біженки, я теж не розумію і не толерую».

Спочивай з миром, Руто! Вибач, що не вберегли...», – написав Дмитро Крапивенко. 

Попрощалися з Аллою Пушкарчук (Рутою) 30 квітня у Рожищі Луцького району біля пам'ятного знака Борцям за волю та незалежність України. Далі траурний кортеж прослідував до рідного дому загиблої у Соколі.

Після загибелі Рути матір Алли залишилася сама – раніше померли ще двоє її дітей і чоловік. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.