Зарплати в Україні та ЄС різняться у 6,3 раза: економіст пояснив ризики

Різниця між зарплатами в Європі та Україні посилює конкуренцію за працівників. За оцінкою економіста Олександра Костюка, український річний показник приблизно у 6,3 раза нижчий за середній у ЄС, що створює довгострокові міграційні ризики. Про це пише Костюк у Facebook.

Зарплати в Україні та ЄС: що показує порівняння за 2025 рік

За оприлюдненими 6 листопада даними Eurostat, середня річна зарплата працівника в ЄС, скоригована до повної зайнятості, у 2025 році становила 41 500 євро. Йдеться про показник, у якому оплату неповної зайнятості перераховують в еквівалент повної.

Найвищі суми зафіксували в Люксембурзі, 85 600 євро на рік, та Данії, 73 500 євро. Найнижчі серед країн ЄС показники мали Болгарія, 16 200 євро, Греція, 18 800 євро, та Угорщина, 20 100 євро.

Для України Костюк наводить орієнтовну оцінку у 6600 євро на рік, розраховану на основі даних Держстату та курсу НБУ. Це близько 16% середнього показника ЄС і приблизно 41% болгарського.

Українська цифра є авторським розрахунком, а не показником України в таблиці Eurostat. Без однакової методики порівняння співвідношення 6,3 раза слід сприймати як орієнтир. Воно також не означає такої самої різниці в купівельній спроможності: податки, ціни й витрати на житло відрізняються.

Водночас навіть такий розрив у номінальній оплаті ускладнює конкуренцію за людей. Українські роботодавці вже стикаються з дефіцитом кваліфікованих працівників, а вищі доходи за кордоном залишаються одним із чинників вибору місця роботи.

Зарплатний розрив: чому він впливає на повернення українців

На думку Костюка, головний ризик полягає в тому, що трудова міграція поступово перетворюється на довгострокове переселення. Людина обирає не лише зарплату, а й професійні перспективи, соціальний захист та середовище для сім’ї.

Для молоді рішення про роботу за кордоном може згодом визначити місце народження й виховання дітей. Тому Україна ризикує втрачати не тільки нинішніх працівників і платників податків, а й частину майбутнього трудового потенціалу, застерігає економіст.

Окремо Костюк звертає увагу на витрати на освіту. Україна фінансує підготовку фахівців, але якщо вони надалі працюють в іншій державі, значна частина створеної ними доданої вартості та трудових податків залишається там.

Скоротити розрив лише підвищенням номінальних зарплат складно. Економіст пов’язує стале зростання доходів із продуктивністю праці, інвестиціями, технологіями та якістю робочих місць. Самих закликів повернутися, на його думку, недостатньо.

Для оцінки перспектив повернення важливо зіставляти не тільки зарплату, а й витрати на життя. Проте доступне житло та нижчі ціни самі собою не усувають потреби у стабільній роботі, професійному розвитку й можливості заощаджувати.