Звідки в Україні взялися Тані, Лєни, Свєти, Саші, Паші і Аркаші?

Чотири скорочені форми жіночих імен Таня, Ліза, Лєна, Свєта, на перший погляд, важко українізувати. Які з ними проблеми? Якщо Тетяна, чому Таня, а не Теня? Якщо Єлизавета, чому Ліза, а не Лиза? І звідки в іменах Лєна і Свєта взялася літера є? Почнімо з Тетяни. Оскільки це ім'я походить від грецького Татіана, можна як виняток залишити скорочення за цією повною формою: Таня, Тата. А що з Єлизаветою? Фаріон каже, що галичани скорочують це ім'я як Люзя. Але можна скорочувати й Вета (так називали мою прабабусю Лисавету на Черкащині), можна Єля, можна Лизя (цю форму зафіксовано на Слобожанщині). З Оленою все простіше: у повісті Ольги Кобилянської "Царівна" ім'я головної героїні скорочують як Лена, а не Лєна. Тому просто замініть одну літеру. Незвично, але правильно: Лена. Те саме й з Лєрою: Лера. Найскладніше зі Свєтою(-канфєтою). Світа? Світла? Лана? У книжці Любомира Белея "Ім'я дитини в українській родині" наведено такі форми: - Світланка, Світланочка, Світланонька; Світка; Лана, Ланка, Ланонька, Ланочка (у словнику Скрипник і Дзятківської є ще Лануся). А Олена, Єлизавета й Тетяна подані так: - Оленка; Оленочка, Оленонька, Ленуся, Оленця; Олеся; Лена, Ленонька, Леночка; Ляля (у словнику Скрипник і Дзятківської є ще Оленцуня і Льоля). - Єліза, Єлька; Ліза, Лізонька, Лізочка. (Де ж галицьке Люзя і слобожанське Лизя?) Любомир Белей, як бачимо, не накладає заборони на Лізу. - Танечка, Таненька; Тася, Тасечка (Тетянку забули). Нагадаю, що скорочені форми можуть бути спільними для кількох імен: - Тася – це і Тетяна, і Таїсія; - Лана – це і Світлана, і Мілана; - Льоля – це і Олена, і Ольга; - Люся – це і Людмила, і Олюся, і Валюся (а на Гуцульщині Ольга взагалі Люна); - Леся – це і Олександра, і Лариса, і Ольга, і Олена, і Олеся; - Лесь / Лесик – це і Олександр (Сашко), і Олексій (Олешко), і Леонід (Ленько), і Олег (Олько), і власне Олесь. Це питомі українські, абсолютно органічні для нашої мови скорочення, тому мене дивують такі коментарі: "65 років не знав, що я Лесь або Лесик. Добре, що не лось або песик". Так само й англійське Джек – форма і для Джона, і для Джексона, і для Джейкоба, і для Джеймса, також є самостійним ім'ям. А ще в українській мові імена не закінчуються на -аша. Якось мій польський читач Leszek Cyran написав українською: "Саша – це жінка. Чоловік – Сашко або Олек". Саша, Паша і Аркаша... Ваня, Даня і Нафаня... Жіночі закінчення чоловічих імен -я, -аша (Ілля – виняток) є тільки в російській мові. Наприклад, в українській Василь – це не Вася, а Васьо, Васько, Василько. А Василина – Вася. До речі, в українській і жіноче не Саша, а Саня або Санда. Як і Марійка, Дарця та Наталка – не Маша, Даша і Наташа. Написала мені коментар і словачка Zuzana Rybova: "Celkom ako po slovensky. Aj u nás je Jurko a Natálka" ("Так само, як у словацькій. У нас теж є Юрко та Наталка"). Називаймося правильно, плекаймо своє!