Україна вивезла до РФ 5000 ядерних боєзарядів до 1996 року

Здача ядерного арсеналу. Єдиний центр прийняття рішень?

Як повідомляє Главком: Аналіз тексту про ядерне роззброєння України висвітлює важливі етапи цього процесу, зокрема підписання Лісабонського протоколу 23 травня 1992 року, в якому міністри закордонних справ України, Білорусі, Казахстану та Росії, а також держсекретар США взяли на себе зобов'язання, відповідно до якого ці держави-правонаступники СРСР повинні скоротити ядерну зброю. Це відбувалося всупереч рішенню Верховної Ради України. Україні було необхідно скоротити 36% носіїв і 42% боєзарядів, згідно з умовами Договору СТАРТ-1.

7 травня 1992 року президент України Леонід Кравчук звернувся до президента США Джорджа Буша з листом, в якому підтвердив зобов'язання України скоротити всю ядерну зброю протягом семирічного періоду. Після підписання протоколу в Лісабоні міністр закордонних справ України Анатолій Зленко заявив:

“Україна забезпечить знищення всієї ядерної зброї”

. Міністерство закордонних справ України визначило статус країни як держави, що добровільно відмовляється від ядерної зброї, залишивши це право лише за Росією.

Проте варто зазначити, що в жовтні 1991 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", який визначив все на території України власністю України. МЗС України заявило, що не може визнати особливого статусу за Росією щодо договорів, власності чи зобов'язань колишнього СРСР. Міністр закордонних справ Росії Андрєй Козирєв зазначив, що Росія виходить з того, що після семи років, від моменту вступу Договору СТАРТ-1, на території України не буде ядерних боєзарядів та засобів доставки. Він також зазначив, що Росія, як правонаступник СРСР, є учасником ДНЯО та діє як депозитарій цього Договору.

Ратифікація та подальші кроки

У червні 1993 року український парламент відхилив пропозицію президента Кравчука про одночасну ратифікацію СТАРТ-1 та приєднання до ДНЯЗ як без'ядерної країни. 18 листопада 1993 року парламент України ратифікував СТАРТ-1 та Лісабонський протокол, але з умовами: все майно ядерних сил залишається власністю України, а адміністративне управління залишається за нею. Водночас було відхилено розгляд одночасної ратифікації СТАРТ-1 та приєднання до ДНЯЗ.

14 січня 1994 року в Москві президенти США, Росії та України підписали Тристоронню заяву, яка дезавуйдала український Закон про ратифікацію СТАРТ. З березня 1994 року до червня 1996 року з території України до Росії було вивезено близько 2000 ядерних боєприпасів стратегічних комплексів. Останній ешелон з приблизно 200 ядерними боєголовками залишив територію України 1 червня 1996 року. Всього з 1992 року на російську територію було переміщено близько 5000 ядерних боєзарядів, включаючи тактичну зброю. 43-тя ракетна армія була остаточно розформована у серпні 2002 року, завершивши процес ядерного роззброєння України.

Процес ядерного роззброєння України є важливим етапом в історії країни та її стосунках з міжнародною спільнотою. Відмова від ядерної зброї та приєднання до міжнародних договорів, таких як ДНЯЗ, визначили нову без'ядерну політику України, що дозволило країні отримати підтримку з боку західних держав. Цей крок не лише вплинув на безпеку регіону, а й став основою для подальшого розвитку відносин України з НАТО та ЄС. З огляду на сучасні геополітичні виклики, важливість цих рішень залишається актуальною й сьогодні.

Відмова України від ядерної зброї стала важливим етапом у формуванні нової ядерної політики в світі. Цей процес, подібно до наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суттєво вплинув на міжнародні відносини та безпеку. Аналізуючи ці події, можна краще зрозуміти, як історичні рішення формують сучасний світ.