Кожного дня о 9 ранку українці вшановують пам'ять всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні ми згадаємо Владислава Українця.
Владислав Українець народився 5 грудня 1999 року у місті Хмільник Вінницької області. Його описують як щирого, приязного та відвертого хлопця, який грав у шкільній футбольній команді. Він навіть досягав успіхів у обласних змаганнях і виходив на всеукраїнський рівень. Після 9-го класу він продовжив навчання у Кам'янець-Подільському ліцеї Хмельницької області з посиленою військово-фізичною підготовкою.
У 2016 році, коли Україна потерпала від збройної агресії Росії, Владислав вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Він обрав цей шлях свідомо, бо завжди хотів бути частиною чогось важливого, прагнув захищати і допомагати. З цією метою він вступив до військового ліцею без вагань.
В академії Владислав був дисциплінованим студентом і відповідальним командиром відділення взводу. Його завжди можна було звернутися за допомогою. Він отримав підготовку відповідного рівня у спецвиші і брав участь в Операції об'єднаних сил на Сході України.
Владислав завжди був спортивним і витривалим. Він займався футболом ще з дитинства і грав у футбольній команді. В академії він також займався боксом і отримав звання кандидата у майстри спорту з боксу. Так само, він служив у окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, де командував взводом.
Владислав був справжнім героєм. Він віддав своє життя захищаючи своїх побратимів. У перший день російського вторгнення він велетенський бій за стратегічний Антонівський міст, який був важливим з'єднанням між Херсоном і лівим берегом Дніпра. Він загинув, захищаючи позицію України під час прориву на мосту. Його героїчний вчинок приніс йому звання Героя України з удостоєнням ордена Золотої Зірки посмертно.
Владислав залишився в серцях своїх близьких і друзів. Він завжди був там, де його потребували, завжди думав про своїх підлеглих і завжди намагався бути біля своєї родини. Він завжди був підтримкою та оберігом для своєї дружини Катерини.
Катерина носила дитину під серцем під час окупації. Вона зуміла врятуватися і народити сина вільним. Маленький Андрійко зустрів свого тату на порозі власного дому у Хмільнику, поблизу цинкової труни. Він познайомиться з татом лише на фотографіях, а потім мати розповість йому про його геройський поступок.
Ми поважаємо пам'ять героя, який віддав своє життя за свою Батьківщину. Ми вшановуємо всіх, хто загинув в цій війні, і пам'ятаємо їх як справжніх героїв.
