Потап і Винник не виграють війну. То чому ж нас так вкурвлює їхня втеча?

Рік тому, у перші дні масштабного вторгнення, шокованим українцям було байдуже до зірок шоу-бізнесу та окремих політиків. Та вже ближче до середини минулої весни мешканців соцмереж раптом почало активно цікавити, а де ж це їхні улюбленці з шоу-бізнесу. Дуже швидко з`ясувалося: кумир мільйонів Олег Винник виїхав до Німеччини, бо проживає там двадцять років, танцівник Влад Яма з родиною в Америці, а репер Потап мандрує країнами Європи й теж перелетів океан. Кожна така новина супроводжувалася хвилями праведного гніву: чоловіки активного, ще й призовного віку (жодному нема навіть 50-ти) змогли вислизнути зі своєї країни в найважчий для неї момент. Звісно, їх та подібних до них свідомі громадяни записали в зрадники.

Паралельно працювали журналісти-розслідувачі, виявляючи в Відні, Монако, Дубаї та інших приємних та безпечних місцях на карті світу українських політиків. Показово, що всі вони належать або до провладної "Слуги народу", або до забороненої ОПЗЖ, або це Юлія Тимошенко, чия медійна зірка ніяк не згасне. Хтось виправдовує свої закордонні вояжі службовими обов`язками чи завданням від перших осіб. Хтось мовчки складає мандати. Проте хвилі хейту політики практично не отримують. Мовляв, що з них узяти. Хіба в них хтось колись вірив чи чекав чогось іншого, окрім боягузтва?

З артистами ситуація інакша. Складається враження, що без Олега Винника чи Влада Ями, не кажучи вже про Потапа, нашій країні до перемоги ще йти і йти. Нехай Захід обіцяє нам зброю, нехай розгортаються системи ППО, нехай енергетики й комунальники в режимі 24/7 відновлюють пошкоджену Росією критичну інфраструктуру, нехай волонтери крутяться мухами в окропі й роблять для ЗСУ неможливе. Це все половинчасті заходи, бо десь у Європі жирує громадянин України, 48-річний здоровий лоб Олексій "Потап" Потапенко. Без нього і таких, як він, вода не посвятиться.

Справедливість вимагає визнати: кожен із "фігурантів" свою відсутність пояснив. Той-таки Потап признався, що виїхав на лікування. І зараз активно донатить на ЗСУ. Схожа історія в Олега Винника: виявляється, він теж хворіє, що не завадило йому створити благодійний фонд "Вовчиці" й, за неперевіреною інформацією, збирати гроші на автомобілі для фронту. Так це чи ні, знають лише самі артисті, їхні рідні та лікарі.

Бентежить інше. Чому подібні зізнання й одкровення посипалися в інформаційний простір лише останніми тижнями? Тобто фактично за рік після залягання на дно, зміни паролів і явок. Про хвороби говорити не соромно. Хвороба не зрада й не ганьба, тим більше не злочин, не порушення моральних принципів. Тим не менше, улюбленці публіки не лише приховували інформацію, яка б пояснила їхню відсутність в Україні вони фактично заховалися самі.

Публічний сум за кимось більш-менш медійним напружує. Адже саме в цей момент якась родина проводжає в останню путь свого батька, сина, брата, й світ довкола про це не знає

Не варто йти шляхом загального чи індивідуального засудження. Мільйони українців справді тікали від російських бомб та ракет, від навали ґвалтівників і вбивць. Вони зберегли свої життя і життя своїх дітей, втративши при цьому домівки. Багато хто в буквальному розумінні цього слова. Так само зробили вибір ті, хто лишився. Серед них чимало митців: актори, співаки, письменники, художники тощо. На жаль, є серед них загиблі. Проте як би це зараз не прозвучало, життя солдата, про чиє існування ви не знаєте і навіть не знаєте про його загибель від ворожої руки, має таку саму цінність, як життя артиста балету, актора театру і кіно, поета, майстра спорту. І публічний сум за кимось більш-менш медійним часом напружує. Адже саме в цей момент якась родина проводжає в останню путь свого батька, сина, брата, й світ довкола про це не знає.

Через те не зовсім зрозуміло, чому частину українців хвилює, де Олег Винник, що робить Потап і коли повернеться Влад Яма. Пояснення цьому нібито є. У важкий для країни час хочеться бачити в перших рядах захисників тих, кого ти називав кумиром, зіркою, чиї артистичні вправи для тебе персонально щось означали. Або ж навпаки: ти не поважав Винника, бо його пісні примітивні й відповідають потребам такої самої публіки аж раптом він організовує евакуацію людей з Ірпеня чи, скажімо, Попасної.

Звісно, після такого ставлення міняється. Починаєш інакше сприймати того, кого донедавна в гріш не ставив. Словом, великій частині українців далі потрібні позитивні приклади, незмінність кумирів, підтвердження того, що улюблена "зірка" виявилася також відповідальним громадянином. Причому і тут теж цікавий нюанс, зазвичай самі хейтери й мисливці на зрадників громадянською позицією й відповідальною поведінкою похвалитися на загал не можуть. Вони втомилися від війни ще вісім років тому й навіть після 24 лютого 2022 року намагаються мінімально говорити й думати про неї.

Що є Влад Яма, що його нема: світ довкола від того не завалиться

Перемога і загалом позитивні зрушення в будь-якій країні є можливими завдяки відповідальним громадянам. Хтось робить більше, хтось менше. У когось є ресурс, у когось нема. Хтось збирає мільйони гривень, а то й доларів на потреби ЗСУ. Хтось може пожертвувати не більше 100 гривень. Але навряд помилюся, сказавши: жодному із згаданих людей, жодній спільноті, жодному товариству наявність або повернення в Україну згаданих та незгаданих зірок життя не покращить та не погіршить. Процеси не прискорить і не зупинить. Що є Влад Яма, що його нема: світ довкола від того не завалиться.

Інша річ, що після перемоги більшість із них, перебувши в комфортніших умовах, додому, ймовірно, повернуться. Їх знову показиватимуть по телевізору. Вони знову будуть збільшувати перегляди ютуб-блогерам. Їхні медійні обличчя знову будуть використовувати в зовнішній рекламі, наприклад, мобільного зв`язку або чіпсів. І що характерно! світ від того так само не завалиться. Хіба що ті, кого назвали втікачами й зрадниками, почнуть оповідати про своє неочевидні заслуги перед країною й зараховувати себе до правдивих ковалів перемоги.

Якщо країна в щоденних труднощах обходиться без зірок-емігрантів значить, в нашому повсякденні їхнє значення було перебільшеним

Можна, звісно, закинути: всі вони вивезли з країни купу грошей. Бо треба ж за щось жити в еміграції. Проте признайтеся чесно самі собі: а якби згадані вами особи лишилися в Україні, невже їхні гроші були б вашими? Чужі статки вашими не були й в спокійніші часи. Ба більше: рахування гонорарів перетворилося на спорт мовляв, гребе гроші лопатою, служить тому, тому, тому, продався олігархам чи політикам і таке інше. Тож якщо країна в щоденній війні, щоденних труднощах, щоденному опорі ворогу й різним тиловим негараздам обходиться без зірок-емігрантів та без політиків-зрадників значить, в нашому повсякденні їхнє значення було перебільшеним.