Намагалися втекти з окупації на Київщині. Згадаймо однорічного Тімура Козирєва та його маму

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Тімура Козирєва.

Олександр і Тетяна познайомились у Києві на Хрещатику у 2019 році. Через рік одружились і чекали народження дитини. "Немовля до останнього не показувало свою стать. Ми до пологів не знали, буде в нас дівчина чи хлопчик", - сказав батько Олександр Козирєв. Ім'я Тімур для свого сина, який народився 26 липня 2020 року, обрав він.

Родина жила у Здвижівці на Київщині. Олександр працював на будівництві у Києві, Тетяна доглядала за дитиною вдома. Маленький Тімур ріс схожим на батька - і зовнішньо, і за характером. "Це наче я був... Перші місяці з малям було, як у всіх. І весело, і цікаво, багато ночей не спали, але все було добре", - розповів тато.

Хлопчик був здоровим, швидко ріс. Як тільки почав ходити, став активно досліджувати світ - руки так і тягнулися до всього. "Ми старались нічого з речей не класти на рівень, куди він може досягти. Бо все брав до рук і розкладав на підлогу. Щось набридло - взяв нове. Потім знову повертався до старого", - поділився Олександр.

Загибель у війні

У 2021-му родина відсвяткувала перший рік життя Тімура. Хлопчик отримав вишиванку в подарунок, на свято запросили гостей. Він радів, не соромився й проводив час із рідними. "Багато всього йому подарували. Син ще не розумів, що це його свято. Йому просто було весело. Стільки уваги зі всіх боків", - згадав тато.

Коли почалася повномасштабна війна, Тімуру було року і сім місяців. Він ще не вмів говорити повними фразами, лише короткими словами. 24 лютого 2022 року Олександр був на роботі у Києві. Після того, як зрозумів, що почалася війна, він поспішив додому. До Здвижівки дістався пішки, пройшовши приблизно 45 кілометрів через ліси і річку. Чоловікові допомогли навички орієнтування, щоб дійти додому.

Родина застрягла в окупованому селі. Вони ховалися у погребі. Це місце було їхнім сховком від уламків снарядів, але на голову постійно падали шматки стін і стелі. Одного разу випали двері.

"Коли перший раз пролетів постріл навколо нас, двері майже розлетілись. Ми були вдома. Я встаю, увімкнув ліхтар. Навіть не бачу дитини, хоча ліжечко було за два метри від нашого ліжка. Така пилюка була... Я взяв сина з матрацом і за 20 секунд відвіз його у погріб. Хоча йому було все одно - навіть не прокинувся, спав протягом усього обстрілу", - розповів Олександр Козирєв.

Загибель загінчаків

Чоловіку не було відомо про перші виїзди з окупації. Коли він дізнався про наступну колону, він сказав, що його дружина з сином повинні покинути село. Тетяна відразу згодилась і почала збирати речі.

Виїзд був запланований на 13 березня. Олександр сказав, що йому не подобається ця дата, але залишатись в окупації, під обстрілами, було небезпечно для Тімура з мамою.

Тетяна та Тімур сіли до машини родини Логвиненків - Олександром і Валентиною, які разом зі своїм 14-річним сином Максимом також виїжджали. Оскільки в автівці було ще одне вільне місце, вони взяли також місцеву жительку похилого віку.

Олександр Козирєв залишився вдома. Він не знав, чи вдалося його дружині з сином дістатись безпечного місця - адже зв'язку не було. Інформація про те, що колону, в якій їхала його родина, розстріляли, з'явилась тільки після звільнення Київщини від російських військ.

Трагедія в колоні

"Я не знав деталей - чи були загиблі у цій колоні або ні. 5 квітня я сів на велосипед і поїхав по трасі. По дорозі одна жінка сказала, що ніхто з тих машин не вижив. Потім з'явилась інформація, що хтось все ж зцілив - якби та дівчина і малюк. Я знайшов у Гавронщині хлопця Олексія, він показав розстріляну машину. Я побачив це здалеку і зрозумів, вже все", - розповів Олександр Козирєв.

13 березня 2022 року колона зупинилась на ніч посеред села Гавронщина. Наступного ранку автівки знову намагалися виїхати. Машину з двоє дітей розстріляли з кулеметів. Вижити зміг тільки Олександр Логвиненко.

Тімур та Тетяна Козирєви були поховані у Чернігівській області. Їхні імена включили на меморіалі у Бучі, який відкрили 2 липня 2023 року.

За останніми даними ООН, під час російсько-української війни було вбито щонайменше 10 тисяч мирних українців і поранено 18,5 тисяч. Серед загиблих є щонайменше 569 дітей, а поранених неповнолітніх більше 1,2 тисячі. Організація вважає, що реальні цифри жертв значно вищі, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За даними Офісу генерального прокурора, через російську агресію в Україні загинуло щонайменше 520 дітей, а ще більше 1180 постраждало. Ці цифри також можуть зростати, оскільки триває робота щодо встановлення кількості жертв на місцях ведення бойових дій і на тимчасово окупованих територіях.

Ми долучаємося до хвилини мовчання, вшановуючи пам'ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Запалюємо свічки пам'яті та схиляємо голови під час загальнонаціональної хвилини мовчання, в