Древня протиповітряна оборона, чи Покров як захисна зброя

Мабуть єдине свято, яке впродовж усієї історії поєднує релігійне та мілітарно-державне, Покрова Пресвятої Богородиці. Саме воно крізь майже ціле тисячоліття (за винятком часів радянської окупації) пов'язує з Богом не кожного окремого молільника, а військо та народ, цілість, яку небесна Володарка огортає захистом свого покрову-хустки, наче небесним куполом.

Згаданий релігійно-політичний характер свята проявився сьогодні в тому, що з переходом Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на григоріанський календар зі зміщенням дати святкування Покрови змістилася й дата державних свят: День захисників і захисниць України, День українського козацтва та День Української повстанської армії (хоча останнє не є офіційним, усе ж слід пам'ятати, що УПА теж завжди мало цей день своїм празником і днем народження) спільно перебазувалися на нову позицію в календарі. Відтепер святкуватимемо їх не 14, а 1 жовтня.

Стамбул, Фатіх, берег затоки Золотий Ріг, яка є відгалуженням протоки Босфор. Район, у якому зосереджено більшість історичних пам'яток колиски візантійського християнства й ісламу. Серед них Свята Софія, знаний українцям Фанар місце, де вирішувалася доля Томоса про автокефалію Православної церкви України, а також храм Влахернської Богородиці, в якому "народилося" свято Покрова Богородиці.

Сьогодні туристичною Меккою залишилася Свята Софія, а от від Влахернської церкви зосталася відбудована після чергового знищення простенька непоказна святиня. А до цього в неї була багата і славна історія, пишність імператорської молитовниці. У часи величі Візантійської імперії згаданий Фатіх був передмістям Константинополя, називався Влахерна і тут містилася імператорська резиденція, а поруч величний храм Влахернської Панагії (в перекладі "панагія" означає "всесвята").

Історія цієї церкви бере свій початок із V ст. Будувати його почала імператриця Пульхерія біля "святого джерела", цілющі води якого спершу й були головною святинею храму. Згодом імператор Лев І подарував храмові ризи, хустку й частину пояса Пречистої Богоматері, привезені в V ст. із Палестини. З ризою пов'язано переказ про порятунок міста від облоги русичів 860 року. Одяг Діви Марії патріарх Фотій занурив у води затоки, й після цього здійнялася сильна буря, яка спричинила трощу руських кораблів. Уцілілі залишки війська втекли, і так місто врятувалося від загарбання.

Згодом великої популярності серед константинопольців набула ікона Влахернської Богородиці, якій завдячують чудами перемоги над аварами (одне з тюркських племен) 626 року, арабами 718-го, болгарами 916 року. Ікону вважали покровителькою столиці та всієї Східної Римської імперії Візантії. Вона особлива тим, що створена у формі барельєфа, не є пласкою, як типові східні ікони. Згідно з переданням, ікону було виготовлено з воску, змішаного з порохом убитих християнських мучеників.

Після завоювання Константинополя турками ікону перевезли на Афон, а звідти у 50-х роках XVII ст. вона начебто потрапила до Московії. Проте ікону, яку московити називають Влахернською, науковці датують XIIIXIV ст., тому вона, радше, має мало спільного з автентичною чудотворною рятівницею візантійської столиці.

910 рік. Чергова спроба завоювати багатий Константинополь. Мури міста штурмують араби. Тим часом жителі перебувають у Влахернському храмі на гарячій молитві-проханні про боже втручання й порятунок. Серед молільників є преподобний Андрій Христа ради юродивий та його учень Епіфаній. Під час цілонічного чування обидва бачать видіння: Пресвята Богородиця разом із вірянами молиться зі сльозами на очах у супроводі святого Івана Хрестителя і святого Івана Богослова та при співі великого хору святих. Після молитви Матір Божа підходить до престолу і знову молиться навколішки. Тоді встає, знімає з голови хустку-покров-­омофор, грецькою "мафоріон", і широко розпростирає її над людьми у храмі. Очевидці чуда збагнули: небесна Цариця в такий спосіб показала їм, що зробить те, чого не можуть досягти військові зброєю, оборонить народ своїм заступництвом. Видіння сталось у храмі, де зберігалися й були шановані елементи одягу Діви Марії.

Звістка про з'яву швидко ширилася містом. Араби відступили. Чудо. Відтоді культ Богородиці-Покрови, захисниці від воєнних загроз, шириться по всій імперії й за її межами. Завойовницькі та й просто грабункові набіги одних народів на інші були явищем перманентним, того й питання захисту було постійно актуальне.

Саме свято Покрова запроваджує, за однією з найімовірніших версій, Патріарх Константинопольський Євтимій на початку Х ст. На теренах Київської Русі воно швидко набуває популярності, й саме в Україні ця популярність віками тримається на високому рівні. Натомість в інших помісних східних церквах, зокрема й Грецькій, свято дещо втратило свою первісну вагу.

Віддавна наступний день після великих церковних свят присвячено "дійовим" особам празника. Наприклад, у день після Різдва Христового відзначаємо пам'ять святого Йосифа та Діви Марії, після Різдва Богородиці маємо в календарі спомин праведних її батьків, Йоакима й Анни, після свята великомученика Димитрія згадуємо пам'ять його учня Нестора тощо. Подібно й із Покровою наступного дня Церква молиться до святого Андрія Юродивого, адже саме з ним пов'язано виникнення цього свята.

Культ Покрова Діви Марії на Київських землях бере свій початок від правління Ярослава Мудрого. Пізніше яскраво проявляється в добу Козаччини і з новою силою відроджується на початку ХХ ст., у період активної боротьби за українську незалежність і становлення держави. Тоді Покрову за свою патронесу беруть вояки Української повстанської армії, а мало не кожен український митець чи мисткиня того часу звертається до тематики Покрови у своїх працях (Олена Кульчицька, Юліан Буцманюк, Модест Сосенко, Михайло Бойчук та інші).

Найдавніші на теренах заходу України ікони (на дереві, склі чи полотні), присвячені Покрову Пресвятої Богородиці, датовано XIVXV ст. А це значить, що культ свята був тут поширений геть на зорі зародження козацтва, а то й доволі далеко від його "колиски". Це важливе свідчення того, що почитання Богородиці-Покрови було "рівномірне" по обидва боки Дніпра, хоч землі перебували під впливами різних культур і чужої політики.

Ікони Покрову Богородиці є свого роду фотографіями суспільства різних епох, бо фіксували зовнішній вигляд людей різних класових станів.

Упродовж майже тисячі років Покров Пресвятої Богородиці умовно розпростертий над українською землею у вигляді храмів, присвячених цьому празнику (сьогодні їх понад 200), численних ікон, хоругов, піснеспівів, назв сіл і міст (Покровськ, Покрівка тощо), а так само глибоко вплетений у культуру народу.

Свято стало уявною межею, яка відділяла літній діяльний період від зимового. Після Покрови чумаки не їздили по сіль, козаки поверталися до своїх домівок, починався період весіль, а в деяких регіонах вечорниць. І з цим пов'язано появу численних варіантів приповідок-молитов незаміжніх дівчат: "Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку хоч кленовеньким листочком, хоч біленьким платочком", "Святая Покрово, почорни мої брови, а личко білеє єсть, якби ще й був мені тесть", "Святая Покрово, покрий мені голову. Сякий-такий аби був, аби хліба роздобув", "Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не зосталась дівкою", "Свята мати Покровонько, завинь мою головоньку чи в шматку, чи в онучу, най ся дівкою не мучу!"

"Свята мати" глибина близькості, довіри, надії… Покрова про ці емоції, а теж про два полюси кризу безнадійності ситуації та несподівану соломину порятунку. Може, тому, що ці на позір безнадійні ситуації постійно нас переслідують, надія на Покров така завжди актуальна?

Сьогодні українцям добре відомо, що означає і чому так важливо "закрити небо" над країною, а в переносному сенсі, саме свято Покрова є "закриттям неба", повна й надійна надприродна охорона тих, хто про неї просить у Бога.