Про яку перемогу ви мрієте? Коли черги на Буковель довші за черги до ТЦК

Коли я чую бажання "перемоги", іноді трохи нервую і можу висловитися образливо. Це дуже важке завдання.

Про яку перемогу ви говорите? Ми живемо в світі, де лише дещо менше група людей ризикує своїм життям і самопожертвою, щоб гарантувати комфортні умови більшості. Ми ведемо так різні життя, що ви навіть не можете уявити собі.

Київ переповнений людьми, зокрема чоловіками призовного віку. У мене складність з набором особового складу, а в "Білому Наливі" на Хрещатику їх багато. Я бачив чергу до 50 клієнтів.

На Донбасі майже всі військові мають певне місце проживання. Зазвичай альтернатива військовим - або жити в школі/клубі, або в наметах. Тому всі розселяються по житлах у пунктах тимчасової дислокації. Вони платять за ці житла на Донбасі. Іноді за житло платять по 2000 гривень на людину, загалом більше 20000 гривень на місяць. Це дорожче ніж Київ, але якість нижча.

Яка ж перемога ви маєте на увазі? Це ж просто неможливо!

Коли орки стояли під Києвом, збір на військову техніку відбувався за кілька годин. А зараз триває місяцями. Військові купують собі власні авто та спорядження, так як хочуть жити комфортно. А багато людей перед телемарафоном просто сидить і нічого не робить.

Потім з‘являється якась особа, яку в майбутньому можуть вважати психічно хворою, і починає вимагати від керівника звітної документації. Та суспільство з нетерпінням чекає на новий розклад. Бо відбуваються деякі покращення, і виборов неявну перемогу. Планується придбати додаткову кількість яєць для сховищ бомб. Будь-який божевільник може вимагати від військових звітності та звіту.

Потім тебе зупиняє на дорозі один заздрісник у формі та запитує, чи маєш ти зброю. Чувак, ти що, дурень? У нашій країні війна, відчуй це. Звичайно, у мене є зброя.

І всі ви прокиньтеся, нарешті. Не просто мрійте про швидку перемогу. В цій реальності можуть бути ситуації, коли навіть тривала війна може стати недосяжною мрією. Ми нічого не гарантуємо. Особливо, коли черги до Буковелю довше за черги до ТЦК.

Чому декілька безсовісників героїчно вмирають у нерівному бою з переважаючим ворогом, а мільйони інших не можуть покласти край корупції та дерибану? Чому після двох років війни, я все ще збираю кошти через Facebook? Чому ми досі не можемо перемогти цю війну без допомоги волонтерів? Чому всі байдужі до війни (крім кількох)?

Вибачте за спалах емоцій.