«Україну кохайте, Батьківщину любіть». Згадаймо поета Назара Мялікгулиєва

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Назара Мялікгулиєва.

Щойно російські окупанти розпочали повномасштабне вторгнення в Україну, Назар Мялікгулиєв (позивний Поет) залишив закордонні заробітки й повернувся на фронт. У неповних 32 роки 22 червня 2022 року Назар загинув під час виконання бойового завдання неподалік Миколаївки на Луганщині.

Назар Мялікгулиєв народився 9 жовтня 1990 року у селі Кобиловолоках, нині Теребовлянської громади Тернопільського району Тернопільської области, у сім'ї етнічного туркмена Курбангельди Мялікгулиєва та уродженки західної України. Батько хлопців, етнічний туркмен Курбангельди Мялікгулиєв, служив строкову службу в українському Криму. Там і познайомився з майбутньою дружиною, молодою західнячкою, яка проходила стажування на військовому заводі, і після його звільнення в запас молоде подружжя переїхало з Балаклави на Тернопільщину.

Вже у шість років Назар почав писати перші вірші.

Після закінчення Теребовлянської загальноосвітньої школи №2 Назар років вісім працював у лісництві. З перервою на військову службу – у 2008–2010 роках служив за контрактом у ракетній бригаді. Спочатку був механіком-кулеметником, згодом – механіком тактичних ракет.

У 2014 був призваний за третьою хвилею мобілізації. У складі батальйону зенітник Назар пройшов бої під Кримським, а у 2015 – у районі Тошківки, Оріхового, Новотошківського.

Рік після демобілізації Назар був удома. За цей час на малій батьківщині разом з побратимом Сашком Бойком та ще двома атовцями створили громадську організацію «Спілка ветеранів АТО Теребовлянщини».

У серпні 2016-го пройшов курси перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас за проєктом «Україна – Норвегія». У грудні 2016 року повернувся до війська. Проходив службу у складі артилерійської бригади, яка на той час виконувала завдання на Луганщині.

Влітку 2017 року звільнився після закінчення терміну контракту й поїхав на заробітки до Європи, пів року був удома й знову повернувся на фронт.

У 2022 році Назар потрапив на фронт вже всьоме. Воював у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 23 червня 2022 року на східному напрямку оборони під час виконання бойового завдання.

Похований в Козовій Тернопільського району.

Назар є автором поетичних збірок «Крик» (2012), «До народу» (2014), «Критик до народу або вірші мого дитинства» (2022, видана посмертно).

Нагороди

Захисник нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (28 листопада 2022, посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Також Назару присвоєно звання почесного громадянина Тернопільської області (2024, посмертно).

У червні 2024 року в Козовій відкрито пам'ятну дошку на честь Назара Мялікгулиєва.

У Назара залишилися дружина та троє дітей.

Бойові побратими з рис його характеру насамперед виокремлюють чуйність, порядність, товариськість, почуття гумору. А також велику любов до тварин, особливо котів, собак.

«Активний, свідомий, відповідальний. Його життєвим кредо було: «Україну кохайте, Батьківщину любіть». І він до останнього подиху, до останнього стуку серця боровся за свою Україну, яку він бачив вільною, сильною, європейською. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, він ні секунди не вагався – зібрав все своє екіпірування й вирушив захищати свою країну. Назар ні хвилини не сумнівався у нашій перемозі, і ми обов'язково переможемо в пам'ять про нього і всіх наших полеглих Героїв», – розповів його побратим Степан Барна.

Дружина Галина Шупер розповідає: з перших хвилин знайомства збагнула, що Назар – надзвичайна людина, він вразив її ввічливістю, манерою спілкування.

Пані Галина була учасницею Революції Гідності, потім із початком російсько-української війни активно долучилася до волонтерського руху, в якому перебуває й донині. Завдяки волонтерству зійшлася її життєва дорога з Назаром. А ще до того, як запалили вони іскорку свого кохання, обоє вже були розлучені. У Назара від першого шлюбу залишився син, а Галина мала сина та доньку.

«Мої діти його одразу дуже добре сприйняли, – розповідає Галина Шупер, – Після першої зустрічі син мені сказав: чи можна, щоб Назар був нашим татом? Дітей Назар обожнював».

Вінцем Назарового та Галининого кохання стала донечка Софійка, якій лише півтора року. Батька вона знатиме у своєму житті, на превеликий жаль, хіба зі світлини. І безперечно, пишатиметься ним – героєм, оборонцем України та її життя.

Пані Галина у соцмережі зізналася, що після загибелі Назара почувається «самотньою рослиною серед пустелі». Чоловіка похоронила у селищі Козова, де вин