Наразі, коли ми говоримо про березневі вибори Путіна, ми зазвичай зосереджуємося лише на двох аспектах: факті, що Путін виграє, що, на нашу думку, не так цікаво, і те, що Путіну, в рамках виборів, потрібно придбати хоча б одне місто (наразі планується Авдіївка).
Все це є значним спрощенням всього того, що насправді відбувається в російській політичній системі.
По-перше, варто розібратися, що політичні вибори насправді означають. Це не лише віддавання голосів і підрахунок результату до більш ніж 80%. Ці вибори є способом створення нової системи управління, яку можна охарактеризувати як абсолютизм. Після екскурсії з Пригожиною Путін раптово зрозумів, що в еліті не існує жодних підозрів на змову. Він також зрозумів, що йому більше не потрібно притворятися, що його уряд поділяє любов до народу. Здається, народ просто не має інших варіантів та альтернатив, тому їм не потрібно конкурувати з самим Путіном. Таким чином, в цьому трикутнику "любов - договір - страх", Путін знімає фокус з любові і ставить на страх. Народ, з свого боку, погоджується з утворенням залізної завіси та переходом до радянської системи контролю над населенням, хоча без ГУЛАГу (така репресивна структура економічно невигідна і, ймовірно, не буде створена знову). Загалом, новий соціальний договір буде передбачати повний контроль держави над населенням (включаючи відправку на фронт) в обмін на збереження "величі" та надання мінімально необхідних економічних благ (народ готовий зазнати деяких труднощів в обмін на збереження статусу великої країни й незначного погіршення умов життя).
Але головне тут не це. Головне в тому, що ці вибори повністю обнуляють попередні домовленості з елітами. Еліти знають про це, але вони залежать від страху і системи, яку вони створили. Це не означає, що відразу після виборів голови будуть падати. Однак це означає, що кожен високопоставлений гравець розуміє, що стара система контролю і рівноваги, яка працювала раніше, більше не працює. Що станеться з цією новою системою - невідомо.
Є велика імовірність того, що Сергій Кірієнко є автором цієї майбутньої системи, яку можна назвати системою пізнього Путіна - транзиту до постПутіна. Він більше хотів би стати в рамках цієї системи сірим кардиналом. І, до речі, його модель не ґрунтується на радянській моделі, а на сучасній моделі Китаю (росіяни не готові вигадувати щось нове), але він максимально простивує цей підхід.
