"Зараз - вирішальний момент" - Тімоті Снайдер про війну - всі останні новини на сьогодні

Думка американського історика Тімоті Снайдера

Останні кілька днів я провів в Україні. Тут, у столиці, і в південних областях, в Одесі, Миколаєві та Херсоні, намагаючись зрозуміти стан війни.

Зараз - вирішальний момент. Частково через те, що відбувається, а частково через наше власне сприйняття часу. 1,5 роки для нас непростий період. Нам би хотілося думати, що війну можна швидко завершити за допомогою того чи іншого наступу або зброї. Коли війна не закінчується швидко, ми переходимо до ідеї, що це "патова ситуація", тобто така, що триває вічно. Це неправда і служить своєрідним виправданням, щоб не зрозуміти, що відбувається. Це війна, яку можна виграти, але лише якщо матимемо достатньо терпіння, щоб побачити контури та можливості.

Завоювання Росії майже повністю досягнуті протягом перших кількох тижнів вторгнення. Ці успіхи були здебільшого можливі завдяки тому, що Росія захопила Крим в 2014 році

Завоювання Росії у цьому вторгненні були досягнуті майже повністю протягом перших кількох тижнів, у лютому-березні 2022 року. Ці успіхи були здебільшого можливі завдяки тому, що Росія захопила Крим під час свого попереднього вторгнення в Україну в 2014 році. Протягом 2022 року Україна виграла битви під Києвом, Харковом і Херсоном, та повернула близько половини території, яку здобула Росія.

У першій половині 2023 року Росія здійснила наступ, в результаті якого не отримала майже нічого, крім міста Бахмут. У другій половині цього року Україна здійснила контрнаступ, який захопив набагато більше території, ніж російський наступ, але який поки що не змінив загальної стратегічної позиції, хоча міг. У Росії спробу військового перевороту здійснив лідер групи найманців, яка взяла Бахмут, Євген Пригожин. Вони з Володимиром Путіним домовилися, після чого Путін його вбив. У зв'язку з цим Сергій Суровікін, ймовірно, найбільш здібний російський генерал, був звільнений від командування.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Україна досягне своїх військових цілей" Пітер Дікінсон про візит Блінкена

Росія зараз не має істотного наступального потенціалу. Її стратегія полягає в тому, щоб продовжувати терор проти мирного населення, поки українці не зможуть більше терпіти. З іншого боку, Росія встигла масштабно зміцнити оборону на сході та півдні та підготуватися до українських наступів. Це дуже ускладнює українські наступи.

Україна дійсно хотіла просунутися вперед минулого року, до того, як були збудовані укріплення. Їй забракло зброї, а мільярдер і винахідник Ілон Маск вирішив відрізати Україну від комунікацій зв'язку через термінали Starlink. Цей крок, ймовірно, продовжив війну. Оскільки рішення Маска базувалося на його сприйнятті російської пропаганди про ядерну війну та супроводжувалося повторенням ним цієї пропаганди, він зробив ядерну війну більш імовірною. Якщо впливові люди донесуть повідомлення, що для перемоги у звичайних війнах достатньо лише говорити про ядерну війну, то у нас буде більше країн із ядерною зброєю та більше звичайних війн, які можуть перерости в ядерні. Україна чинила опір цій лінії нагнітання страху Росією, на щастя, для всіх нас.

Минулого року Україна не мала необхідної зброї для контрнаступу, американці дозволили російській ядерній пропаганді витіснити стратегічний розрахунок

Минулого року Україна не мала необхідної зброї частково з тієї ж причини - американці дозволили російській пропаганді витіснити стратегічний розрахунок. Однак наразі США загалом зрозуміли, що ядерна загроза Росії була психологічною операцією, яка мала уповільнити поставки зброї. Штати та європейські партнери постачали в Україну зброю. Із історичної точки зору, однак, темпи надто повільні. Винищувачі прибудуть, але з запізненням на рік для поточного наступу. Тож українці зараз намагаються наступати в умовах, які американські штабні офіцери вважали б для себе занадто складними. Американці сприймають як належне економічну перевагу, попереднє знищення ворожої логістики та панування в повітрі. Жодна з цих умов не описує українську позицію. В українців немає навіть чисельної переваги, не кажучи про перевагу 3:1 чи 5:1, що було б стандартною порадою для наступу.

Бойові дії цього літа були дуже важкими і дуже дорого коштували для України. Вони були важчими і дорожчими, ніж це мало бути. Я відвідав поранених солдатів у реабілітаційному центрі. Серед багатьох почуттів, які це пробудило в мене, було почуття провини за те, що мій народ міг зробити більше, щоб захистити цих людей, але не зробив. Якщо хочете захистити цих хлопців і дівчат, подумайте про пожертву для "Повернись живим", United24 або Unite with Ukraine.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Китайці декілька разів натякали Путіну закінчувати війну. Побачили слабкість" - полковник

Тим не менше, українські територіальні просування цього літа були достатніми, щоб спричинити шквал закликів до припинення вогню з боку дружніх до Кремля голосів. Зважаючи на те, як працюють ЗМІ, ці дзвінки, а не події на фронті, іноді здаються новинами. Прокремлівські публікації таємно припускають, що Україна не просувається, хоча насправді це не так. Союзники Кремля наводять свої аргументи про страждання українців, але ніколи не посилаються ні на українців, ні на дані опитувань, які демонструють переважну підтримку війни серед населення України.

Немає підстав вірити, що Кремль фактично відчував би себе обмеженим такою угодою в будь-якому місці. Москва не почала дотримуватися умов угоди після свого останнього вторгнення, а вторгнувшись знову, порушила всі свої домовленості з Україною, одночасно даючи зрозуміти, що не вважає Україну державою. Російські пропагандисти, які спілкуються з російською аудиторією, не приховують, що мета - знищення української нації, а припинення вогню - лише виграш часу.

Коли ядерний блеф вичерпався, Москва намагається змусити людей повірити, що на полі бою нічого не відбувається. Росія спонукає союзників України стримувати Київ так довго, щоб Москва встигла змінити баланс сил

Тепер, коли ядерний блеф в основному вичерпався, Москва змінила підхід, намагаючись натомість змусити людей повірити, що на полі бою нічого не відбувається. Росія сподівається спонукати союзників України стримувати Київ достатньо довго, щоб Москва встигла змінити баланс сил на свою користь.

Україна розгортає власний далекобійний ударний потенціал для знищення літаків і логістики на території РФ, що є необхідною умовою для перемоги у війні. Це незручний розвиток подій, бо західні партнери не завжди продумують, як можна завершити таку війну. Війна закінчується, коли одна сторона виграє. Питання в тому, хто виграє в цій та за яких умов.

Американські союзники дотримуються правильної точки зору, що Україна для перемоги має прорвати російські лінії оборони. Але українців не так багато, щоб кинути їх у штурми. Поняття прориву теж занадто вузьке. Навіть якщо залишити осторонь цінність життя, в чому суть цієї війни, військова історія показує, що перемоги на полі битв - завершальний етап більшого процесу, який починається з логістики.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На концерті у Кобзона: скільки генералів втратила РФ за час війни

Ця війна принесла абсолютно нову теорію того, що означає оборонна війна - боротьба лише на власній території. Це не відповідає міжнародному праву і ніколи не мало сенсу. Це трохи схоже на вболівання за баскетбольну команду, але з вірою в те, що вона має грати, не виводячи м'яч за межі своєї половини майданчика, або вболівати за боксера, стверджуючи, що йому не можна бити після того, як це зробить суперник. Якби таке уявлення існувало в минулих війнах, жоден із партнерів України ніколи б не виграв жодної війни, перемогою в яких пишається.

Висловлене занепокоєння полягає в тому, що Росія може "ескалувати". Цей аргумент - тріумф російської пропаганди. Жоден із ударів України по території РФ не зробив нічого, окрім зменшення сил Росії. Ніхто не змушував росіян робити те, чого вони ще не робили. Поняття "ескалації" в цій ситуації - непорозуміння.

Намагаючись поламати логістику Росії, Україна пробує покласти край цій війні. Україна не буде робити в РФ більшість того, що росіяни зробили в Україні. Вона не окупує та не захопить чужої території, не буде страчувати мирних жителів, не будуватиме концтаборів і катівень. Що їй потрібно дозволити, щоб мати певний шанс зупинити такі російські дії в Україні, це мати змогу виграти війну. Із кожним селом, яке повертає Україна, бачимо найважливішу деескалацію - від військових злочинів і геноциду до чогось більше схожого на нормальне життя.

Я не знаю жодного українця, який би не втратив на цій війні друга чи родича

Перемога буде важкою, але це актуальне поняття. На даний момент я не знаю жодного українця, який би не втратив на цій війні друга чи родича. Зараз мої друзі, як правило, мають темні кола під очима. І все ж рівень рішучості дуже і дуже високий. За кілька днів, які я тут провів, були ракетні обстріли в обох містах, де я ночував, або біля них, смертоносний російський удар по ринку та спроба росіян перекрити експорт українського зерна за допомогою ракет і дронів. Це щоденне життя, але це українське щоденне життя, а не наше. Українці ведуть усі бойові дії. Ми проводимо частину фінансування. Проте те, що захищає український опір, поширюється далеко за межі України.

Українці захищають міжнародний правовий порядок, встановлений після Другої світової війни. Вони виконали всю місію НАТО з поглинання нападу Росії з крихітним відсотком військових бюджетів Альянсу та нульовими втратами від членів НАТО. Українці значно зменшують ймовірність війни на Тихому океані, демонструючи Китаю, що наступальні операції складніші, ніж здаються. Вони зменшили ймовірність ядерної війни, продемонструвавши, що ядерний шантаж необов'язково спрацьовує. Україна також бореться за відновлення експорту зерна до Африки та Азії, де мільйони людей опинилися під загрозою голоду через атаку Росії на українську економіку. І останнє, але не менш важливе - українці демонструють, що демократія може захистити себе.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Контрнаступ можна буде оцінити в кінці року" - старший лейтенант Армії оборони Ізраїлю

Українці дають нам таку безпеку, яку ми не змогли б досягти самостійно. Я боюся, що ми сприймаємо ці досягнення безпеки як належне. У мої більш цинічні моменти сприйняття я боюся, що дехто з нас, можливо, навіть деякі кандидати в президенти США, ображаються на українців саме за те, що вони так сильно нам допомагають.

Ця війна не закінчиться через одну раптову подію, але й не триватиме нескінченно. Коли і як закінчиться, багато в чому залежить від нас, від того, що ми робимо, від того, наскільки допомагаємо. Навіть якби ми зовсім не дбали про українців, а ми повинні, добитися закінчення цієї війни перемогою України було б найкращим, що американці могли б зробити для себе. Дійсно, я не думаю, що в історії зовнішніх відносин США коли-небудь був шанс дати американцям так багато всього за таку малу частку зусиль зі сторони американців. Я сподіваюся, що ми скористаємося цим шансом.

Переклад Gazeta.ua

Читайте також: