Перед публікацією цього тексту, я прислав його двом знайомим командирам бойових бригад, а також одному досвідченому бойовому полковнику, який колись навчав мене. Всі вони порадили його опублікувати. Проте, виникли легкі розбіжності щодо часових рамок, про які я згадаю пізніше.
Наразі стоїть проблема на війні. Ми не надаємо достатньо уваги індивідуальній підготовці. Я не говорю про те, що її взагалі немає або мало. З точки зору ведення війни у 20-му столітті, наші знання і навички є достатні.
Але які вміння має мати боєць? Він повинен добре слухатися командира, вміти збирати і розбирати зброю, бути обізнаним з тим, як подолати перешкоди, вміти стріляти на ворога, уміти обладнувати окопи і бліндажі, кидати гранати, знати свою штатну зброю та інструменти для захисту, знати тактику відділення, взводу, надавати елементарну медичну допомогу собі та товаришу, щоб не померти від поранення до прибуття медичної допомоги і т.д. Якщо я щось пропустив, додайте.
Усі ці знання та навички боєць здобуває поверхнево. Є дві причини цьому. По-перше, немає достатньо часу на повноцінне навчання. Щоб освоїти все це і набути реальних навичок, потрібно рік, а не два місяці, але й двох місяців немає. Організація такого навчання у воєнний час є вкрай складною. Раніше ці базові навички набувались під час строкової служби, але вона вже давно не виконує цієї функції. Трохи зміни відбулися з 2014 року, але все ще не відповідає сучасним умовам ведення війни.
По-друге, згідно радянських практик, боєць мав отримувати практичні навички під час служби у підрозділі, де були досвідчені командири та сержанти, які могли його навчити. Це передбачалось для боїв з великими з'єднаннями, де роль одного бійця була незначною. В наші часи війна ведеться за допомогою різних сучасних засобів, які дають ворогу велику перевагу. Тому боєць має вміти виживати і діяти самостійно на полі бою в умовах, коли вся його група має розосередитись. Це стало реальністю для обох сторін.
Тому нам потрібно змінити підхід до індивідуальної підготовки. Ми маємо готувати бійців до автономного виживання, щоб вони могли виконувати бойові завдання, розуміючи алгоритми дій в різних ситуаціях та обставинах. Індивідуальна підготовка має стати найважливішою. Але ми ще не готові до цього. Нам потрібно розібратись з радянською ментальністю, де людина була просто зубцем у великому механізмі. Це не просто зміна підходу до підготовки, але і залежність майбутньої нації від цього.
Також необхідно пам'ятати, що якщо ми не зробимо цього, то програємо. І це не просто можливість спробувати ще раз перезапустити систему підготовки. Це буде кінець для нашої нації.
