Збирала гроші на ЗСУ і хотіла зустрітися з президентом. Згадаймо шестирічну Софію Голинську

Пам'ять про загиблу дівчинку внаслідок ракетного обстрілу в Чернігові

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо шестирічну Софію Голинську.

Життя шестирічної Софії Голинської відібрав російський ракетний удар по Чернігову 19 серпня 2023 року. Обстріл почався близько полудня. Ракета російської армії влучила в Чернігівський обласний музично-драматичний театр, забравши сім життів, поранивши понад сотню людей. Дитину встигли привезти в лікарню у стані клінічної смерті та знову запустили серце, однак медикам не вдалося врятувати життя дівчинці.

Держслужбовці Ольга й Олександр одружились у 2015 році. Молода родина Голинських жила у Києві, через рік після весілля зрозуміли, що чекають на маля. «Я дуже хотіла донечку. Весь час говорила про це чоловікові. Коли дізнались, що буде дівчинка, дуже зраділи. Я – бо збувалася моя мрія. Саша – бо я літала щаслива», – розповіла Ольга Голинська.

У дитсадку Софія любила малювання та ігри в ролях. У чотири роки вчила і розповідала поезію. У п'ять – могла вивчити вірш на сторінку. «Їй було не принципово грати зайчика чи принцесу, подобалася різноманітність. Також донька любила з усіма спілкуватись. Чи то прибиральниця, чи директор – без різниці, могла зайти до керівника садочку, подарувати малюнок, спитати, як справи і настрій», – поділилася Ольга.

«Вона була дуже розумною і ввічливою. Коли приходила в гості, чемно поводилася. Софійка сама обирала, які подарунки робити моїм дітям. І досі син з донькою граються єнотиком та ведмедиком від Софійки», – зауважила подруга родини Ірина Рябовол.

Ольга й Олександр з радістю проводили час із донечкою – їздили київськими парками, відвідували зоопарк, кінотеатри, атракціони. Відпочивали у батьків Ольги, подорожували країною і за кордоном. «Ми ніколи не сиділи вдома. Софія росла дуже активною. День у неї починався так: тільки прокинулась – потрібно щось планувати: або велосипед, або самокат, або їдемо стрибати на батутах», – розповіла Ольга Голинська.

Після початку повномасштабного російського вторгнення родина залишалась у Києві. Ольга пояснювала доньці, що таке війна. Сім'я обговорювала вірогідний виїзд Ольги з Софією у безпечніше місце. Але дівчинка не хотіла покидати домівку. «Я не зможу забрати все з собою – іграшки та свій будинок», – так вона мені відповіла. Також донька говорила, що не хоче полишати свого татка... Коли я була поряд, вона не боялась – їй було безпечно та комфортно», – зазначила Ольга.

На дитячому майданчику дівчинка продавала свої іграшки, а отримані гроші разом із мамою відправила на потреби ЗСУ. У лютому 2023 року її тата Олександра призвали до війська. Вони з мамою залишились у Києві самі.

«У свої шість років Софія зачіпала дуже дорослі теми. Наприклад, вона хотіла сестричку, але розуміла, що без тата, який в ЗСУ, це неможливо. Казала: «Як може з'явитись сестричка, якщо тата немає?». А ще донька говорила, що написала листа у космос, в якому просила про сестричку. Пізніше питала у мене, чи розглянули там його?» – розповіла Ольга Голинська.

Мама пригадала, що Софія прагнула потрапити на прийом до президента. Їй хотілося сказати йому щось важливе, але що саме – дівчина так і не встигла розповісти мамі.

Перед початком навчального 2023 року Софію готували до першого класу. Батьки обрали школу з ухилом на іноземну мову. Дівчинка добре розмовляла англійською, мова їй легко давалась.

19 серпня 2023-го Ольга з донечкою поїхала в гості у Чернігів. Планували, що ці вихідні проведуть з подругою та її дітьми. З 28 серпня мав із фронту повернутись Олександр, Ольга теж планувала відпустку, щоби вдвох могли присвятити час своїй першокласниці.

Потяг прибув об 11:00. Маму з донькою зустріли на вокзалі. Біля площі, у центрі припаркували авто і рушили гуляти центром міста.

Знайомий родини, протоієрей Іван Шепіда, так розповів про події того дня: «У дорозі дівчинка веселилась і вимагала від матусі, щоб та не сумувала, а усміхалась. Софійка везла подарунки, які хотіла якнайшвидше подарувати подружкам. І ось вони вже на місці. Вітаються, граються, веселяться. Софійка дарує подружкам браслетики, які чомусь падають і, коли подружки нахиляються, щоби їх підняти, а Софійка стоїть – саме в той момент ті, хто, «ні на кого не нападав», бʼють ракетою в центральну частину Чернігова. Тепер Софійка в школу не піде і більше не приїде до подружок, тепер її душа на небесах».

«Ми тільки прийшли до площі, у мене подруга була теж з двома дітками – дві дівчинки-близнюки. Ми просто стояли біля сцени гралися. Це ж діти. Дівчата залізли на сцену, я не знаю, це навіть пів хвилини. Це не можна передати, що ми бачили. І просто стояла біля мене дитина, на сцені, вона просто впала і з неї почало литися дуже багато крові в області животика», – пригадала мама загиблої дівчинки.

Соф