Залишив навчання на 2-му курсі й пішов на фронт. Згадаймо 18-річного Тараса Стахіва

Кожен день о 9 годині ранку українці згадують про війну, яка забрала життя багатьох людей. Сьогодні ми згадуємо Тараса Стахіва.

Тарас Стахів, який мав позивний Стах, загинув 15 січня 2023 року під Опитним біля Бахмута на Донеччині. Він не дожив до свого 19-річчя ще три дні.

Тарас був з Івано-Франківська. Він дуже цікавився історією України та вивчав англійську мову. Він навчався на факультеті іноземних мов у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Він також захоплювався військово-історичною реконструкцією та мріяв стати перекладачем і вчителем англійської мови. Він також займався карате на професійному рівні і мав чорний пояс.

«Тарас завжди любив жартувати, особливо щодо наших занять. Він володів англійською мовою на високому рівні. Він сказав зразу після початку війни: «Мене не буде на навчанні до найближчого параду на Червоній площі! І чи будуть автомати за літню сесію?». Наша кураторка відповіла: «Тарасе, якщо ти це зробиш, я тебе дотягну до 4 курсу». Але це не збулося», – розповіла одногрупниця.

Від перших днів вторгнення Тарас став волонтером і приєднався до роботи штабу оборони Прикарпаття, який надавав допомогу Збройним силам України і територіальній обороні. Восени 2022 року він вирушив на фронт з Добровольчим формуванням «Хартія», яке було частиною 127-ї бригади ТРО. Він виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині і був помічником гранатометника.

«Пам'ятаю, як 24 лютого всі поспішали виїхати з Чернівців. Він тоді зміг зупинити всю ту паніку– розповіла його подруга. – Тарас завжди казав, що він – інтроверт. Але ми завжди сміялися з цього, бо насправді він був дуже чутливим до людей. І люди відповідали йому взаємністю. Майже кожен в гуртожитку знали Тараса».

«Мій син завжди був усміхненим, активним, впертим і цілеспрямованим в досягненні своїх мет. Він багато читав і любив фантастику. Ми були друзями з дитинства. Він завжди супроводжував мене на посиденьки з друзями і риболовлю, де ми часто обговорювали історію і сучасність України. Я дуже сумую за ним…» – сказав батько Тараса Володимир.

«Мій син віддав своє життя за незалежність Батьківщини у боях під Бахмутом. Він був моїм коханням, моєю надією, моїм опором і майбутністю України», – написала мама Тараса Надія.

«Тарас був дивовижно щедрим, інтелектуально ненаситним, легко спілкувався з різними людьми, відчував до них довіру, був відповідальним за свої дії та вплив на людей. Він був стратегічно мислячим і ніколи не втрачав почуття гумору. Він був відважним, чесним і незламним», – додала жінка.

«Тарас був дуже щирим другом. Він завжди був позитивним. Незалежно від того, що траплялося, він намагався підбадьорити та підняти бойовий дух», – розповів один з його товаришів з позивним Шум на похороні героя.

Тараса поховали в рідному Івано-Франківську, де його чекали батьки, старша сестра і двоє молодших братів.

«Головне командування» долучається до хвилини мовчання, щоб вшанувати пам'ять усіх українців, які загинули в боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від російських загарбників та запалюємо свічки пам'яті, визнаючи внесок у мир і свободу кожної людини. Ми схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання для вшанування світлої пам'яті українців, військовослужбовців, цивільних та дітей, які втратили життя у боротьбі з російськими окупантами та в результаті нападу ворожих військ на українські міста та села.