Мені здається, що повернувся до роботи головного редактора ЗМІ. Тепер мені необхідно не тільки створювати власні матеріали, але й реагувати на статті інших авторів. Недавно я прочитав статтю в газеті "The Washington Post" про підготовку та наслідки українського наступу.
Ця стаття знову підтверджує, що Україна - це не Росія. У нас нічого не приховається, навіть події, що відбуваються на міжнародному рівні. Якщо українські розслідувачі не можуть дізнатися правду, наші партнери зможуть допомогти вчасно. Статті, що розкривають факти, - це не те ж саме, що військові ракети.
Цю статтю важко назвати однозначно тенденційною. Як не дивно, ця стаття була опублікована в впливовому американському виданні, і військово-політичні діячі США виглядають в ній переконливіше та професійніше. Але деякі факти, наведені в статті, я вже знав зі своїх джерел, і про багато іншого можна було здогадатися. Ця стаття - це документальний огляд реальних подій.
Після прочитання цієї статті у мене залишилось дві основні запитання.
1. Хто саме з військово-політичного керівництва України вирішив перетворити Бахмут в незламну фортецю? Коли ми боронили Лисичанськ-Севередонецьк, я здивований, чому Збройні сили України залишили їх, поки оборона стала нерозумною, тоді як вони трималися до самого кінця в Бахмуті? Це були правильні рішення, зважаючи на наш наступ, але ми зазнали втрат військових і техніки, які були б корисні під час нашого наступу. Особливо, коли ми мали справу зі злочинцями Пригожиною і російськими військами, які залишилися позаду.
2. Хто саме з військово-політичного керівництва України і з яких причин затягнував український наступ з весни до осені? У статті зазначається, що американці закликали розпочати наступ якомога раніше. Це було б логічно, оскільки ворог мав більше часу готуватися до нашого наступу влітку, а не навесні, коли у нас були більші шанси на успіх.
Що ж сталося? Чекали на недоставлені гусениці та радіо для танків? Чи було боязко переходити від переможних оголошень на телебаченні до практичної реалізації?
Яким було б наступ НАТО? Спочатку тисячі ракет, включаючи "Томагавки", знищили б системи ППО ворога, включаючи авіаційні бази. Потім штурмова авіація атакувала передові позиції та системи залпового вогню, командні пункти, склади та інше. Після цього дрони зачистили все, що залишилось, зокрема протитанкові розрахунки на передовій. Тільки після цього рухалися б бронетехніка та штурмові сили. Збройні сили України, на жаль, мусіли вести бій із самого початку.
НАТО може собі дозволити таку тактику, але Україна - ні. Мені б хотілося написати "поки що ні", але я не бачу рішень та дій українського воєнно-політичного керівництва, що дозволяють використовувати словосполучення "поки що".
