Повінчався з коханою на фронті. Згадаймо Вадима Кутового, який захищав Україну з 2014-го

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Вадима Кутового.

Вадим Кутовий отримав осколкове поранення у серце 9 березня 2023 року під Бахмутом на Донеччині. Він прикрив собою побратима. Захисник буквально місяць не дожив до свого 30-ліття.

Друзі й рідні згадують Вадима як людину, яка завжди стояла на боці правди та справедливості. Він був родом із Черкащини. Його та двох рідних братів виховувала лише бабуся. Військову службу розпочав у 19 років. 

З перших днів Майдану Вадим Кутовий був там. Тоді юнак усвідомив, що ця боротьба лише починається. З 2014-го він захищав Україну від російської агресії у лавах ЗСУ. Служив у радіолокаційних військах ЗСУ. Згодом перевівся в батальйон спеціального призначення «Донбас-Україна». Побував у найгарячіших точках бойових дій на Сході країни: Пісках, Щасті, Мар'їнці, на Світлодарській дузі, у Бахмуті. 9 січня 2016 року його нагородили медаллю «За оборону рідної держави».

Коли почалось АТО, Вадим одразу ж став на захист Батьківщини.

Вадим познайомився з майбутньою дружиною Оленою у 2016 році на Херсонському військовому полігоні перед виїздом в АТО. Жінка тоді служила бойовою медикинею.

«Я медик – мене знали всі. Нас було три чи чотири на кілька батальйонів. Він зайшов до нас у палатку, сказав, що в них немає кави. Кажу, ну то бери. Того ж дня запропонував зустрічатися. А для мене на першому місці була служба. Я так і сказала, що ніяких зустрічань. Мені потрібна була робота», – поділилася Олена.

Вадим все одно приходив до Олени в медпункт, носив цукерки. Але поєднала їх зустріч у Покровську, де обоє лежали в наметовому госпіталі. Олена була там з контузією. Вадим – із восьмою контузією та мінно-вибуховою травмою з осколковими пораненнями, великим опіком. Олена побачила, як Вадим йде коридором, і потягла його за руку. «Він тоді так подивився на мене. Напевно, не впізнав», – розповіла жінка.

З березня 2016-го Вадим служив у батальйоні спеціального призначення «Донбас-Україна». Під Мар'їнкою Донецької області отримав важке поранення. 

Вона була в білій футболці й білих штанях, схожих на медичні, які їй медики видали вже у госпіталі. І після цієї кількасекундної зустрічі Вадим її відшукав. Усіх розпитував про дівчину, схожу на ангела. Оскільки Олена була медикинею, її всі знали у госпіталі. До неї в палату Вадима привели головний лікар, анестезіолог і хірург. Так романтично познайомилися вже вдруге…

«Вадим попросив номер телефону. На маленькому обдертому папірчику написала. Він носив цей папірчик біля грудей у коробочці з нагородою весь час», – пригадала Олена. 

Після одужання Вадим і Олена роз'їхалися, але продовжували спілкуватися. Він дзвонив рідко, бо зв'язку не було. Олена теж часто була на виїздах. Згодом вона перевелася у батальйон «Донбас», адже її начмед не на всі завдання пускав, бо вважав, що то ризиковано, а в Олени на той час вже було двоє дітей.

За три місяці зустрічань на передовій вирішили одружитися. «Він хотів мати когось рідного. Тому й зробив мені пропозицію. Сам купив обручки, замовив сукню для вінчання, – зауважила Олена Кутова. – Для мене головною була служба. Я мала велику мрію допомогти багатьом. І якби не вагітність, я б ніколи не звільнилася. Вадим казав, що так мене врятував».

Подружжя повінчалося під час військової служби у Лозовій на Харківщині в колі побратимів. Командир сказав: «Це перше весілля у батальйоні «Донбас». Ви не можете мене опозорити, маєте зробити все по-людськи». Ми розписалися, вінчалися. Нас навіть ЗМІ знімали», – зауважила Олена.

Уже на другий день після весілля молодята збирались на полігон. Олена встигла спакувати весільну сукню і вінчальні ікони, аби вислати їх поштою додому. «Ми навіть торт весільний не розрізали, бо всі були дуже втомлені. Сили вистачило лише на кілька танців, коли знімали фату. Усе, що залишилось на столі, ми відправили нашим хлопцям в АТО», – розповіла Олена.

Жінка ще на восьмому місяці вагітності була під Бахмутом, евакуювала бійців. Це дало про себе знати: донька народилася з зупинкою серця та ледь вижила.

Після демобілізації Вадим встиг пожити з родиною, яка оселилася на Івано-Франківщині. Дружина згадує, що він був неймовірним батьком. Працював на будівництві, а вечорами й на вихідних будував дім для доньок. До кінця облаштувати його не встиг через повномасштабне вторгнення.

Олена наголосила, Вадим дуже любив доньку. І саме через це він знаходив сили залишатися в Івано-Франківську, хоч і був переконаний