Денис Попов журналіст
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо дворічну Вероніку Макаренко.
У п'ятницю, 28 квітня 2023 року, у Дніпрі загинула дворічна Вероніка Макаренко. Дівчинка стала жертвою ракетного удару, який ворог завдав рано-вранці. Одна з ракет влучила у приватний житловий будинок у Дніпрі, де мирно спали Вероніка та її мама Ольга, яка також загинула. Бабусю і дідуся Вероніки госпіталізували з травмами.
«Оля і Ніка були світлими дівчатками. Мама з дочкою переїхала до батьківського дому – думала, що там буде безпечніше, ніж у квартирі в багатоповерхівці. Але на жаль, російська ракета їх убила…» – сказала тітка загиблої, Тетяна Білаш.Маленька Вероніка була улюбленицею родини. Зростала жвавою дівчинкою, яку все цікавило. Мала багато іграшок. Вона обожнювала свою дитячу кухню. Могла щось «готувати» там по кілька годин. У приватному будинку, де вона мешкала останнім часом, були кішки та собаки і Ніка їх дуже любила.
28 квітня 2023-го під ранок російські військові вгатили ракетами по Україні. Одна з них влучила у будинок у дніпровських Чаплях. Там спали бабуся з дідусем, чоловік та його дружина з дворічною донечкою. Від ракети кімната мами з дівчинкою спалахнула. Рідні намагались визволити потерпілих з вогняної пастки – марно. Їхні тіла дістали рятувальники.
4 листопада 2023-го Вероніка Макаренко мала святкувати свої три.
Дівчинка народилася у 2020 році. Молодий батько був на пологах, говорить, зовсім не боявся всього, що відбувалось у палаті, хоча сильно непокоївся за свою дружину. «Розумів, що Олі на пологах потрібна підтримка. Хотілось їй більше допомогти, бо пологи – це боляче. Але міг лише бути поряд. Коли дитина з’явилась на світ, це мене дуже вразило. Це відчуття не передається. Дуже велика радість для батька», – розповів В’ячеслав.
Новонароджене малятко чоловік спочатку боявся брати на руки, а потім поступово звик до крихітної донечки. В’ячеслав у перші дні після пологів вигодовував крихітку зі спеціальної ложечки, поки в Ольги не з’явилось власне молоко. Пару з немовлям виписали додому – молода родина поїхала у свою квартиру у Придніпровськ. Ласкаво доньку називали Нікусею.
Було цікаво спостерігати за дорослішанням дитини. Маленька-маленька, а постійно щось змінюється. Спочатку нічого не цікавило у книжечці, яку читали, потім – щось вже роздивляється, а раптом – сама гортає сторінки. Повзати – донька майже не повзала. Стала на ніжки та одразу побігла», – пригадав В’ячеслав Макаренко.
Рік Нікуся Макаренко святкували разом з рідними та друзями. Мала може і не розуміла, що в неї свято, але раділа увазі до себе та подарункам. Тоді ж провели традиційний для першого року життя обряд – іменинниці запропонували кілька предметів на вибір. Нікуся потягнулась до ключів від машини, квартири та купюри: для свого майбутнього обрала оселю, автівку та гроші.
В’ячеслав пригадує доньку спокійною дівчинкою, яка всім цікавилась. Ніка любила, коли їй читали книжки – це по черзі робили мама, тато і бабуся.
Бабуся пригадує онучку дуже розумною: у свої два роки дівчинка могла сама казочки розповідати, знала віршик «Україна – мій рідний край». А після початку повномасштабної війни по-своєму співала «Червону калину».
Нікусі було трохи більше за рік, коли Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну. В’ячеслав відправив свою дружину з донькою до рідних у Підгороднє. Родина думала, що трохи далі від великого міста – спокійніше. Та через деякий час Ольга з Нікусею повернулись додому. «Подивились, що різниці ніякої немає – що в Дніпрі, що в Підгородньому, вона повернулась. Ми всі дуже сильно скучили…».
З трикімнатної квартири у багатоповерхівці у Придніпровську родина перебралась у Чаплі. Дядько Олі пішов до війська – його дім спорожнів. Макаренки разом з бабусею та дідусем почали жити у приватному будинку.
Нікусі подобалось жити у домі – там поряд були тварини, за якими дівчинка любила спостерігати. До корів малу носили на руках рідні. Також дитина бігала біля клумб у подвір’ї. «Донька до всього хотіла доторкнутись та все роздивитись. Любила спостерігати за комашками, годувати котиків. Навесні ходили шукали дерева – роздивлялись, як вони квітнуть...».
Напередодні ночі, коли не стало Ольги та Нікусі, родина провела свій звичайний день. В’ячеслав ліг спати в окремій кімнаті, бо мав вставати о 5-й ранку, а дружина з донькою вкладались пізно. В ще одній кімнаті відпочивали бабуся та дідусь. «Я пам’ятаю тільки вибух, як мене викинуло з ліжка. Впав. Почув свист та запах гарі», – розповів В’ячеслав.
Чоловік вибив вікно та виліз на вулицю, оббіг будинок до тієї кімнати, де мала спати його дружина з донь
Портал свіжих новин INKORR .
Всі права захищені.
Умови передруку та іншого використання матеріалів видання INKORR.
Партнери сайта:
«Пошук роботи за кордоном»