Крим в обмін на вічний мир

Що відчутнішим для ворога є просування українських військ на півдні країни, то голоснішими є заклики "реалістів" до домовленостей із Росією. Хто тільки не вмовляє нас отямитись і поступитися територіями заради майбутнього миру. Це й сивочолі незмінні радники американських президентів, і колишні лідери європейських країн, що позиціонують себе охоронцями загальносвітової безпеки. Їм вторують "хороші.Ру", що є визнаними противниками путінізму, але чомусь бачать свою основну місію не в тому, щоб боротися з російським імперіалізмом, а щоб, "поки не пізно", переконати українців у тому, що їхні сподівання на відновлення територіальної цілісності України є нездійсненними, а головне, небезпечними для всього людства ілюзіями.

Патентовані агенти впливу зливаються з авторитетними "корисними" миротворцями в єдиному інформаційному багатоголоссі: "Міняйте Крим на вступ до НАТО. Будьте реалістами. Україна не може перемогти Росію". Апеляція до реалізму тут особливо кумедна. Адже "визнання геополітичних реалій" від України там само вимагає Кремль. Загалом аргументація щодо почесної капітуляції в таких закликах доволі одноманітна. Нас переконують, що Крим має для Путіна більш сакральне значення, ніж шпиль Спаської башти. Тому в разі загрози втрати контролю над півост­ровом Кремль точно використає ядерну бомбу. Щодо сакральності я посперечалася б. Найважливішим для Путіна є тільки Путін. Застосування тепер, коли весь світ обурений його нахабством, ядерної зброї призведе до того, що він ризикує повторити долю інших, уже покійних, ворогів людства Усами бен Ладена, Муаммара Каддафі, Саддама Хусейна. Путіну вигідніше шантажувати світ ядерною зброєю, ніж утілювати погрози в життя. Принаймні нині, доки ще свіжа пам'ять про викрадених дітей, зґвалтованих жінок і розстрільні ями в Бучі.

Друге, в чому нас переконують поборники домовленостей, що нібито звільнення Криму все одно не призведе до закінчення війни. Ракети будуть падати, армія залишатиметься на позиціях роками, Україна ставатиме все безлюднішою та лежатиме в руїнах. "То чи не простіше вступити в НАТО з тими територіями, що їх нині контролюють Збройні сили України? А вже потім подумати про повернення неконтрольованих, яке станеться згодом. Колись. Коли Путін помре". Щоправда, нема уточнення, чому не можна звільнити Крим, а вже потім ховатися під ядерну парасольку НАТО. Якщо Росія ніколи не наважиться бомбити північноатлантичний Київ, Львів, Херсон і Полтаву, усвідомлюючи всю небезпеку відкритої війни, якої їй не виграти, то чому вся ця схема не спрацює, якщо у списку міст будуть ще й Сімферополь і Ялта? Чим український Севастополь, що перебуває під захистом НАТО, гірший за Полтаву?

Давайте змоделюємо наслідки обміну територій на членство в міжнародних безпекових та економічних об'єднаннях. Перший вимір внутрішньоукраїнський. Що станеться з Україною після втілення цього плану? Відповідь очевидна. Тотальне розчарування та радикалізація суспільства. У психологічній літературі це повоєнне явище має назву "наші хлопчики гинули дарма". Після всіх втрат і болю усвідомлення, що таку велику ціну було заплачено виключно за те, щоб ще й віддати щось нападнику, цей обмін буде сприйнято як зраду й наругу над пам'яттю полеглих.

Якщо хтось боїться знелюднення та руйнації України, то кращого підґрунтя для цього не знайти. Ті, хто піддався пориву, ризикнув життям і став на захист Батьківщини, швидше за все, виїдуть, бо почуватимуться зрадженими. А ті, хто готовий відкупитися від агресора ціною чужих життів і свободи або майбутнього співгромадян, що так і залишаться в окупації, ці люди навряд чи стануть жертвувати собою, платити непомірні податки, відмовляться від більшості довоєнних пільг заради відбудови покаліченої України.

Другий наслідок загальнолюдський. Ядерний. Саме страх перед ядерними погрозами та готовність перекроїти міжнародне право на користь агресора стануть сигналом для Кремля, що цей метод працює. І сьогодні, на піку протистояння, використання ядерної зброї проти України, не кажучи вже про країну члена НАТО, підвищить градус і може змусити Захід діяти. Най­швидше в разі здійснення такого зухвалого злочину, як використання ядерної зброї, світ змушений буде погодитися з необхідністю демонтажу небезпечного чекістсько-­бандитського режиму. Ні, не воювати з Росією. Але він зробить остаточну ставку на нашу перемогу.

Якщо нині в разі використання ядерної зброї Захід буде змушений надати Україні все, що їй потрібно, остаточно поставити хрест на практиці кулуарних посиденьок із путінськими "дєятєлями" та радикально посилити санкції, розповсюдивши їх на треті країни, то за 510 років, коли Росія відновить свій військовий потенціал, а світ знову впаде в мирну сплячку, реакція може бути геть протилежна. Ми бачимо, як вони бояться втягування у війну нині, коли не мають перед Україною жодних зобов'язань. Цей факт дає нам змогу зрозуміти, що станеться, якщо, скажімо, в новій війні Кремль вирішить почати з ядерного аргументу й закидає Україну бомбами. Чи кинеться Альянс у бій? Навряд. Бо тоді захист України становитиме безпосередню загрозу обивателям усього натовського світу. Вони всерйоз обговорюють можливість пожертвувати нами тепер, коли їхні страхи ґрунтуються виключно на російській пропаганді. Тож уявімо, на які межі компромісу вони будуть здатні в умовах реальної перспективи згоріти у всесвітньому полум'ї через якусь там Україну. Інакше кажучи, загроза ядерного бомбардування після створення прецеденту обміну територій тільки підвищується. Бо її буде обумовлено вже створеною практикою принесення в жертву мільйонів людей заради власного спокою, на який погодився світ на минулому етапі конфлікту.

Якщо є сумніви, що в разі відмови України від своїх територій в обмін на вступ до НАТО загроза світової ядерної війни лише зросте, можна подивитися, як Альянс реагує на потрапляння російських ракет і "Шахедів" на території членів Альянсу Польщі та Румунії. Намагання західних політиків плазувати перед Кремлем лише зростає з кожним захопленням влади у країнах Африки. А вони, нагадаю, ще недавно були у сфері впливу європейських країн. Ми не знаємо, який вигляд матимуть Євросоюз і НАТО за 10 років. Але ми точно знаємо, що, отримавши сьогодні замість покарання поступку, Росія не припинить гібридно торпедувати західні демократії. Вона ще завзятіше готуватиметься до нової війни. Уже з НАТО, розуміючи, що щороку її шанси на перемогу лише посилюватимуться.

Світовий порядок уже зруйновано. Ми бачимо, як міжнародна політика все більше використовує метод умиротворення агресора. Колись згода на розчленування Польщі заради миру в Європі вже призвела до Другої світової війни. То чому добровільно-примусове територіальне оскальпування України не стане початком для третьої? І тут я маю де в чому погодитися з поборниками ідеї відмови від Криму українцям, щоби вижити, треба бути реалістами. Усі ці вмовляння, залякування та зваблення входженням у загальносвітові клуби обраних спрямовано виключно на українську аудиторію. Нас не можуть змусити, доки ми не погодимося добровільно. Сьогодні тільки ми з вами можемо зупинити створення огидної реальності, в якій від ядерного апокаліпсису відкуповуються землями та громадянами чужих суверенних держав, що стали жертвами агресії. Якщо ця практика набуде форм нового світового порядку, диктаторів з ядерними арсеналами вже ніщо не зупинить. Відсутність відповідальності за злочин не тільки призводить до нового злочину. Це створює нову норму та нову мораль, дотримуватися якої починають усі.