Сьогодні о 9 ранку українці вшановують пам'ять всіх, хто втратив життя через російсько-українську війну. Серед героїв, яких згадують, – Михайло Матвіїв, 33-річний боєць, відомий під позивним "Швидкий". Він загинув 18 серпня 2022 року в бою під час битви в окупованому селі Максимівка Миколаївської області. Михайло відзначався сміливістю, рішучістю та стійкістю у вогневому прикритті диверсійно-розвідувальної групи, яка здобула важливі розвідувальні дані для контрнаступу Збройних Сил України на південному напрямку.
Михайло народився в селі Рогізно Львівської області. Він завершив навчання на фізичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Останні 10 років жив у Києві і працював у будівельній сфері. Крім цього, з дитинства Михайло захоплювався футболом і займався ним протягом усього свого життя.
Протягом Революції Гідності Михайло разом зі своїми знайомими заснував територіальну оборону на Позняках і очолював її. Вони стежили за порядком протягом ночі та разом із правоохоронними органами допомагали затримувати "тітушок". У вільний від нічних патрулювань час Михайло набивав рюкзаки з продуктами та ліками і доставляв їх активістам у наметах.
Михайло виріс на історіях про свободу свого народу та незламний дух його предків, тому не міг поступитись інакше, ніж приєднатися до захисту України.
Його прадід був повстанцем та служив в УПА. У 33-річному Михайлі він загинув. Москалі спалили його власний будинок. А потім кілька місцевих жителів надали біле простирадло, щоб огорнути його тіло та поховати. Коли ми раніше згадували цю страшну історію нашої родини, 14-річний Михайло сказав: "Якби зараз треба було захищати Україну, я б не задумуючись пішов", – розповіла мати Марія.
Після початку повномасштабної війни, Михайло приєднався до батальйону "Реванш" і став захищати Київщину. Наприкінці березня він перевівся до батальйону "Стугна", який входить до складу Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Разом зі своїми товаришами він брав участь у звільненні Харківщини та Миколаївщини.
Михайло приєднався добровольцем в перші дні російської агресії. Він сміливо виявив себе в боях за Гостомель і Мощун. Він врятував пораненого товариша, витягнув його з палаючої машини. Він здобув істинний авторитет та повагу серед бійців, з якими служив, – розповідає Дмитро Лінько, командир підрозділу "Стугна".
За словами друзів, Михайло завжди казав, що все буде добре і ні на секунду не сумнівався, коли він виходив у бій. Він не поступався ні перед чим, навіть в останній момент... Михайло Матвіїв загинув у Максимівці – селі, що перебувало під окупацією на той час. Тоді бійці "Стугни" проривалися до ворожої тилу, щоб відбити російських найманців із села.
Військові не змогли відразу забрати тіло Михайла, оскільки ворог активно обстрілював їх артилерією і вони змушені були швидко відступити. Родина протягом трьох місяців жила в невизначеності. Учасники бою бачили, що Михайло отримав смертельне поранення. Проте, рідні сподівалися, що він отримав серйозні поранення і місцеві мешканці, чиї серця скрипіли від окупації, ховають його та охороняють. Вони протягом усього цього часу мали надію, що Михайло ще живий. Важко поранений, але живий. Пошуки завершилися після деокупації Миколаївщини. Тільки після цього командир особисто забрав тіло Михайла.
Національне командування також долучається до хвилини мовчання, вшановуючи пам'ять Михайла та всіх громадян України, які втратили життя у боротьбі за свободу і незалежність нашої країни. В цей час ми запалюємо свічки пам'яті та глибоко сумуємо, вшановуючи загиблих військових, цивільних осіб та дітей, всіх тих, хто втратив життя через російську окупацію та напад військ нашого агресора на українські міста та села.
Читайте також:
Портал свіжих новин INKORR .
Всі права захищені.
Умови передруку та іншого використання матеріалів видання INKORR.
Партнери сайта:
«Пошук роботи за кордоном»
