Окупанти розстріляли дитину під час евакуації. Згадаймо 12-річного Владислава Магдика

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо 12-річного Владислава Магдика.

9 березня 2022 року російські військові вбили 12-річного Владислава Магдика. Хлопець разом із батьками та сестрою намагався евакуюватись із села Гаврилівка Київської області. Сім'я їхала забрати родичів з села Раківка, як раптом окупанти почали обстрілювати їхній автомобіль.

"Російський військовий стріляв у нашу машину, куля пробила мене наскрізь, але через те, що Влад сидів поряд, вона поцілила ще в нього, він помер відразу", - рік потому поділилась спогадами сестра Владислава, Анна.

Хлопець народився та ріс в селі Гаврилівка. Навчався в Бучанській спеціалізованій загальноосвітній школі №5. Захоплювався комп'ютерами і хотів стати програмістом, ходив на спеціалізовані курси з цієї дисципліни. Займався воркаутом та любив мотоцикли.

"Пам'ятаю, як він любив готувати страви з картоплі. Спочатку йому готували, а потім він навчився це робити і у нас вдома раз в тиждень точно була або смажена картопля, або картопля-фрі, або картопля по-селянськи, також умів робити деруни. І в нього насправді це смачно виходило", - розповіла Анна.

Владислав мав багато друзів, щасливе життя зі своєю родиною, гарні стосунки з сестрою. У дівчини багато фото, де вони разом. На них Владислав усміхається.

Народження родини Магдиків

Ольга та Валерій Магдики довго чекали первістка й задумувалися про всиновлення дитини. Рідні їх відмовляли. Перша дитина з'явилася за 12 років після одруження - 2006-го народилась Аня. А наприкінці 2008 року батьки дізналися, що чекають ще одного малюка. 1 липня 2009-го в них народився син.

"Перший місяць я називала його Мішею. Дуже подобалося це ім'я. Але у Валерія помер батько Михайло, свекруха порадила не називати так дитину", - розповіла Ольга Магдик.

Хлопчика назвали Владиславом. Він ріс вередливим і вибагливим, потребував уваги батьків. Та їх не обтяжували примхи малюка - вони були захоплені батьківськими клопотами.

Життя до 24 лютого 2022 року

Магдики жили в селі Гаврилівка Бучанського району на Київщині. Їхній дім був гамірним. Великою компанією з рідними та друзями відзначали родинні свята. Сім'я їздила на відпочинок разом - на лижах покататися, на пляжі полежати.

Владислав, пригадала мати, ріс кмітливим: "Дамо сину якесь завдання, він обов'язково спитає: 'Скільки на це необхідно часу?' Намагався все робити швидко, щоб потім займатися своїми справами".

Владислав любив у всьому бути першим. Казав, що в майбутньому зможе досягти більшого, ніж батьки. Цілеспрямованим хлопчика називали й у школі.

"Влад був гарним школярем. Що не попроси - зробить. Пам'ятаю, як казав, що хоче стати президентом. Йому хотілося бути рушієм змін", - розповіла класна керівниця Лідія Старовойт.

Хлопець мав багато друзів. У батьків часто брав більше кишенькових коштів, щоб пригостити товаришів піцою чи ще чимось смачним. Захоплювався комп'ютерами, добре знався на техніці та обожнював ігри. Мамі говорив, що стане мільйонером завдяки цим іграм.

"Щирі очі, усміхнений, із великою душею. Добрий, чуйний, як сонечко", - таким пригадала Владислава родичка Оксана Люта.

Після 24 лютого 2022 року

У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Валерій та Ольга Магдики роз'їхалися по роботах. Мати швидко повернулася додому з Бучі - працювала там головною бухгалтеркою. З дітьми знесли до підвалу їжу, свічки та ікони. Коли чулися вибухи, ховалися там.

Увечері родина обговорювала, що робити далі. Батько сказав, що з Київщини не поїде: тут робота, дім, два собаки та два коти. Аня не погоджувалася їхати кудись без тата.

"Наступного дня я нарахувала 170 ворожих танків, які рухалися повз Гаврилівку. Всім рідним телефонувала, вони казали: у регіоні вже є розстріляні машини, не їдьте нікуди, це небезпечно", - розповіла Ольга Магдик.

У березні родина тричі поривалася виїхати з Гаврилівки. Їх зупиняли рідні та сусіди. Магдики мали все необхідне для життя в селі: продукти, генератор, грубку.

"Ніч на 9 березня була страшна. Неподалік вибухали машини. Я погано спала. Через постійну напругу мій страх став ще сильнішим. Потім зателефонувала свекруха: підривають останній міст у сусідній Раківці, решту - вже зруйнували. У нас було обмаль часу, щоб виїхати", - зауважила Ольга.

Вранці 9 березня Ольга розбудила дітей. З Анею та Владом збиралася через Раківку вибратися з Київщини. Син прокидався важко, не хотів вставати.

"Я йому кілька разів казала: 'Синок, вставай, треба їхати'. Він хотів узяти всі свої комп'ютерні речі в наплічник. Але я сказала, що нам же переходити річку - з цим не зможемо. Він кинув речі в моїй автівці. Там вони й залишилися", - розповіла Ольга.

Магдики сіли до автівки Валерія. Він планував підвезти рідних до Раківки й повернутися додому.

Виїзд 9 березня

Тим часом у шкільному підвалі гаврилівської школи переховувалась Оксана Люта з син